Філософсько-правовий аналіз свободи як категорії права крізь призму її розуміння як форми творчої самореалізації особистості. Філософсько-правові особливості використання категорії свободи в праві України. Дослідження протилежностей "свобода-несвобода".
ОДЕСЬКА НАЦІОНАЛЬНА ЮРИДИЧНА АКАДЕМІЯ Робота виконана на кафедрі теорії та історії держави і права Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича Міністерства освіти і науки України. Офіційні опоненти: доктор юридичних наук, доцент, ГРИЩУК Оксана Вікторівна, Львівський національний університет імені Івана Франка, доцент кафедри теорії та філософії права; З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Одеської національної юридичної академії за адресою: м.Опосередкування свободи правом особливо актуалізується саме зараз, в період, коли створюється сприятливий простір для вільної та ініціативної діяльності індивідів, громадських організацій та інших соціальних утворень. Його основою слід визнати свободу як одну з якісних характеристик права, а саме як форму творчої самореалізації особистості, що протистоїть розумінню свободи як вседозволеності та перешкоджає «розмиванню» підвалин правосвідомості й праворозуміння в суспільстві. Розвязання цього завдання ускладнюється відсутністю єдності думок серед учених щодо змісту й меж категорії свободи в праві, особливостей її реалізації в правовій системі. Проте поза сферою вивчення залишається дослідження категорії свободи в праві саме як форми творчої самореалізації особистості на основі поєднання онтологічних, гносеологічних, аксіологічних та методологічних характеристик. простежити розвиток ідеї свободи в історії вчень про право, характеризуючи при цьому основоположні підходи, теорії, доктрини щодо співвідношення понять «свобода» і «право»;Перший розділ «Поняття свободи в філософії та праві » концентрує в собі розкриття феномену «свобода», що розглядається як філософська і правова категорія. Аналіз поняття свободи відбувається шляхом інтерпретації його історичного розвитку та загальнотеоретичних характеристик в системі сучасного гуманітарного пізнання в цілому та правового знання і правової дійсності зокрема. Особливо виділяється розробка ідеї свободи в німецькій класичній філософії, яка акцентована на філософсько-антропологічному сенсі теорії свободи. Автор резюмує, що є достатньо підстав для загальнотеоретичних характеристик свободи саме як всезагального принципу права, серед яких: 1) тлумачення свободи як атрибуту особистості, що передбачає можливість самовизначення і творчого пошуку; 2) історичний процес формування права, кожен наступний крок якого був повязаний з утвердженням свободи як його сутнісної ознаки; 3) вираження свободи тією чи іншою мірою принципами демократизму, гуманізму, рівності, справедливості, взаємної відповідальності держави та особи; 4) конституційне закріплення - «Кожна людина має право на вільний розвиток своєї особистості, якщо при цьому не порушуються права і свободи інших людей, та має обовязки перед суспільством, в якому забезпечується вільний і всебічний розвиток її особистості» (ст. «Онтологічний зміст категорії свободи в праві: свобода як умова розвитку індивіда і суспільства» міститься аналіз діалектичних взаємовідносин індивіда і суспільства.«Філософсько-правові аспекти реалізації конституційних політичних свобод» аргументується, що одним з основоположних проявів юридичної свободи є свобода політична, яка зявляється як сукупність цілого ряду політичних прав і свобод особи. Автор робить висновок, що політичну свободу можна визначити як природну, невідчужувану від людини, соціальних спільнот властивість, яка дозволяє їм виражати свої думки та дії відповідно до правових норм і сприяє реалізації їх інтересів у політико-владних відносинах. Інституціональний аналіз дозволяє розглядати політичну свободу і як ідеальну модель організації людей з приводу політико-владних відносин (на основі колективних цінностей, організаційних принципів і норм), і як конкретну реалізацію цієї моделі у взаєминах індивіда, суспільства й влади в політичній практиці. Дисертантом зазначається, що в контексті філософсько-правового дискурсу особливого сенсу набуває проблема антиномій політичної свободи (свобода негативна - свобода позитивна, зовнішня - внутрішня, формальна - реальна, можлива - дійсна), дослідження яких засвідчує множинність якостей і характеристик інституту політичної свободи, сприяє його вивченню у цілісності. 203 Цивільного кодексу України «Волевиявлення учасника правочину повинно бути вільним і відповідати його внутрішній волі» із наступною авторською пропозицією: «Волевиявлення учасника правочину повинно виражати свободу його волі».Можливість індивіда бути самим собою, причому не ізольовано від суспільства, а саме завдяки його соціальним інститутам, перетворюється в дійсність тільки в межах правового простору (буття-в-праві). Відповідно, у бутті-в-праві умовою розвитку індивіда і суспільства як складових внутрішньо узгодженої системи виступає юридично гарантована свобода. Гносеологічна функція свободи - це пізнання права через свободу і визначення його як міри свободи, що створює умови для оптимальної гармонізації суспільних відносин.
План
Основний зміст роботи
Вы можете ЗАГРУЗИТЬ и ПОВЫСИТЬ уникальность своей работы