Свобода людини та її світоглядне сприйняття: соціально-філософський аналіз - Автореферат

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ АВТОРЕФЕРАТ дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наукРобота виконана на кафедрі філософії гуманітарних наук філософського факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Бойченко Іван Васильович, професор Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Захист відбудеться “26” травня 2008р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.17 у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка за адресою: 01033, м. З дисертацією можна ознайомитись в науковій бібліотеці імені М.О.Максимовича Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 01033, м.Разом з тим, теоретична і практична потреба розкриття сутності свободи вимагає конкретних уточнень. Відповідно до цього, у філософській літературі міцно закріпилася думка про те, що реальна, а не ілюзорна свобода одного індивіда закінчується там, де вона наштовхується на свободу іншої людини. Нові грані людської свободи розкриваються через наступні категоріальні пари: “гуманізм і свобода”, “автономія і свобода”, “свобода і лібералізм”, “свобода - справедливість”, “свобода і права людини”, “свобода і відповідальність”, “свобода і рівність”, що репрезентовані філософською літературою ХХ-го початку ХХІ-го століття. розкрити своєрідність поняття свободи як феномена людського світосприйняття; свобода людина світоглядне дати характеристику рівнів вияву свободи як феномена людського світосприйняття. Встановлення своєрідності ієрархії рівнів свободи, які визначені за ступенем сприйняття людиною своєї свободи у суспільстві уможливив метод структурно-функціонального аналізу.У першому розділі “Конкретизація поняття свободи в процесі розвитку філософської думки” здійснюється аналіз процесу збагачення аспектів розуміння свободи людини на різних етапах розвитку філософської думки. Для середньовічної людини свобода постає у відношенні до “правила” що випливає з глибоко внутрішнього джерела, знайденого вірою у Бога, це “правило” стає внутрішнім, яке індивідуальне й свободне, сприймається в якості життєвого регулятивну. Людина доби Відродження не тільки сприймала свободу як природне право, але й обґрунтовувала її як необмежену, яку повинні виправляти сумніви, критична самооцінка, терпимість до інакомислення, здоровий глузд і розумне почуття міри. Про це досить красномовно свідчить наявність в історико-філософських текстах численних і різноманітних дефініцій свободи: “свобода - це відсутність зовнішніх перепон для руху” (Т.Гобс); “свобода є пізнаною необхідністю” (Б.Спіноза); “свобода - це право робити те, що дозволяють закони” (Ш.Монтескє); “здатність самочинно починати ряд подій” (І.Кант); свобода є здатністю із самої себе давати початок будь-чому (Ф.Шеллінг); свобода полягає в тому, щоб у “своєму іншому” бути “у самого себе” (Г.В.Ф.Гегель); свобода є здатністю приймати рішення із знанням справи (Ф.Енгельс); Свобода - це "відсутність перепон для здійснення наших бажань" (Б.Рассел); свобода є можливістю приносити у світ “дещо” (Ж.-П.Сартр); “Свобода - це подолання того зовнішнього, яке підкорює мене собі” (К.Ясперс), Свобода - це “конкретний обовязок, котрий необхідно виконувати” (Н.Аббаньяно). Наявність таких меж свободи вимагає пошуку узгодженого розуміння "точок" такого перетину, визначення не тільки меж свободи, але і її сутності.Відзначено, що ступень розробки цієї проблематики можна характеризувати відповідно до ступеня загальності: свобода як філософська категорія, свобода як соціальне явище, свобода людини. Проте, у стародавні часи також виникають уявлення й переконання, згідно з якими дія, що здійснюється людиною, здійснюється нею як вільна (Епікур). Зіставлення визнання зумовлюваної необхідності людських дій із визнанням свободи їх здійснення рано чи пізно породжує філософське питання про суперечність між необхідністю й свободою, яка у свою чергу перетворюється на предмет тривалої й запеклої суперечки між представниками двох філософських концепцій: детермінізму (Августин, Спіноза,) і індетермінізму (Д. Зазначається, що якщо вихідним пунктом тієї або іншої філософської системи є тільки ідея, дух, свідомість, то розвязання проблеми не може вийти за рамки ідеалізму, якщо навіть автор системи, яка побудована на таких передумовах, зуміє висловити ряд правильних положень, які визначають співвідношення необхідності й свободи, зміст, який вкладається ним у поняття „необхідність” й „свобода”, буде ідеалістичним. У сучасному трактуванні поняття свободи людини розглядають у таких іпостасях як: «гуманізм і свобода», «автономія і свобода», «свобода і лібералізм», «свобода - справедливість», «свобода і права людини», «свобода і відповідальність», «свобода і рівність» репрезентовані історико-філософською літературою ХХ-го початку ХХІ-го століття.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ