Вивчення основних напрямів наукових досліджень творчості Софокла в контексті класичної давньогрецької літератури, проблематика та жанрова своєрідність його трагедій. Дослідження особливостей інтерпритації сюжету про Едіпа у одноіменній трагедії Софокла.
При низкой оригинальности работы "Своєрідність інтерпритації сюжету про Едіпа у трагедії Софокла", Вы можете повысить уникальность этой работы до 80-100%
Не заперечуючи непорушної волі богів, Софокл перш за все цікавиться людиною, його волею, прагненнями, вчинками, готовністю і здатністю відповідати на них, погоджувати з суспільними і божественними установками і так далі Подібний підхід продиктований самим духом «століття Перікла», часу збільшеного значення людини, його значних досягнень в самих різних областях і одночасно трагічних помилок, що привели на початок розкладання афінської демократії. Коли, нарешті, прийшли до того, аби точніше визначити місце Софокла в цій ситуації, що настільки змінилася, довелося шукати таємницю його успіху в іншій області, і її знайшли в його чистому мистецтві, яке, вирісши разом з великими досягненнями театру його молодості, чиїм богом був Есхіл, завжди було упевнено в своєму успіху і вищим законом визнавало сценічний эффект5. Якщо цей Софокл - більше, ніж одна, хоч би і важлива частина всього поета, тоді було б виправдано питання, яким чином він заслужив на місце завершувача трагедії, яке вперше було визнано за ним не класицизмом, а самою старовиною. На сучасній сцені есхіловська трагедія при всій внутрішній потужності своєї мови і своїх думок не в змозі здолати недраматичне заціпеніння переважаючого в ній хору, оскільки він говорить стоячи, і більше немає піснею і танців; евріпідовська ж діалектика, звичайно, викликає родинний відгук в приголомшених в своїх підставах епох, яка переживана нами, але чи є що-небудь мінливіше, ніж актуальна проблематика цивільного суспільства - нам досить лише подумати про те, як далеко позаду залишилися Ібсен і Золя, які в останньому абсолютно непорівнянні з Евріпідом, аби зрозуміти: що було силоміць дії Евріпіда в його час, для нас швидше залишається непереборною обмеженістю. Люди в Софокла не знають кряжистої, як би ваговитості есхіловських образів, які здаються поряд з ними нерухомими, навіть заціпенілими, що виросла з самого ґрунту, але в їх рухливості немає і відсутності ваги, як в інших сценічних фігур Евріпіда, яких ми неохоче називаємо «образами», оскільки вони позбавлені реального тілесного буття, задовольняючись театральною двовимірною костюма і декламації.Софокл - великий грецький драматург, що подарував нам один з самих чудових творів людської цивілізації, - трагедію «Цар Едіп». В центрі сюжету коштує людина, визначаючи тему трагедії - тему етичного самовизначення особи. Боги передрекли йому убити свого батька і одружуватися на своїй матері. Але Едіп, на жаль, не зрозумів найголовнішого: боги визначають лише загальну подобу долі людини, її напрям, одну з можливих гіпотетичних версій майбутньої реальності.
Вывод
Софокл - великий грецький драматург, що подарував нам один з самих чудових творів людської цивілізації, - трагедію «Цар Едіп». В центрі сюжету коштує людина, визначаючи тему трагедії - тему етичного самовизначення особи.
Софокл розкриває перед нами питання уселенського масштабу: хто вершить долю людини - боги, або ж він сам? У пошуках відповіді на це вічне питання герой трагедії Едіп пішов з рідного міста, практично прирікаючи себе на вірну загибель. Боги передрекли йому убити свого батька і одружуватися на своїй матері. Він знайшов, як йому здавалося, вірне рішення: піти з рідного будинку.
Але Едіп, на жаль, не зрозумів найголовнішого: боги визначають лише загальну подобу долі людини, її напрям, одну з можливих гіпотетичних версій майбутньої реальності. Все інше залежить лише від самої людини, від його особи, від того, що в нім приховане.
Своїм пророкуванням боги Олімпу вказали Едіпові, що він здатний убити батька і одружуватися на матері, і саме тому він має бути постійно напоготові, не даючи вирватися тим воістину страшним здібностям, які в нім поміщені. Але він прийняв все буквально і не побачив тієї істини. І лише в найостанніший момент, у момент духовного прозріння він розуміє, яким сліпим він був тоді, і на знак цього виколює собі очі. Тим самим він виражає головну ідею трагедії: не боги вершать долю людини, але він сам.
Доля, невідворотність - ніщо в порівнянні з людиною, що розуміє і усвідомлює своє етичне і духовне єство.
Список литературы
1. Аверинцев С.С. Плутарх и античная биография. - М., 1973.
2. Анпеткова-Шарова Г.Г., Чекалова Е.И. Античная литература. - Л., 1989.
3. Античная литература. - 4-е изд. / Под ред. А.А. Тахо-Годи. - М., 1986.
4. Античная литература. Греция: Антология: В 2-х ч. / Сост. Н.А. Федоров, В.И. Мирошенкова. - М., 1989.
5. Античная поэтика. - М., 1991.
6. Гаспаров М.Л. Занимательная Греция. - М., 1995.
7. Каллистов Д.П. Античный театр. - Л., 1970.
8. Козаржевский А.Н. Античное ораторское искусство. Пособие по спецкурсу. - М., 1980.
9. Куманецкий К. История культуры Древней Греции и Рима. - М., 1990.
10. Лосев А.Ф. Античная драма. - М., 1970.
11. Лосев А.Ф. Гомер. - М., 1960.
12. Мифологический словарь. / Под ред. Е.М. Мелетинского. - М., 1991.
13. Мифы народов мира: В 2-х т. - М., 1982.
14. Парандовский Я. Мифология. - М., 1971.
15. Покровская З.А. Античный философский эпос. Лекции по спецкурсу. - М., 1979.
16. Радциг С.И. История древнегреческой литературы. - М., 1977.
17. Словарь античности. / Пер. с нем. - М., 1994.
18. Тахо-Годи А.А. Греческая мифология. - М., 1989.
19. Тронский И.М. История античной литературы. - 4-е изд. - М., 1983.
20. Федоров Н.А. История античной литературы. Методические указания. - М., 1977.
21. Федоров Н.А., Мирошенкова В.И. Античная литература. Рим: Хрестоматия. - М., 1981.
22. Чистякова Н.А. Античная эпиграмма. Пособие по спецкурсу. - М., 1979.
23. Чистякова Н.А., Вулих Н.В. История античной литературы. - М., 1972.
Вы можете ЗАГРУЗИТЬ и ПОВЫСИТЬ уникальность своей работы
