Світ рукописної книжності Київської Русі - Реферат

З тих пір, як люди навчилися писати, свою всю мудрість вони довірили книгам. Книги відкривають нам світ, допомагають уявити минуле, заглянути в майбутнє. Шлях розвитку книги був довгим і складним. Який тільки матеріал не використовували люди для виготовлення книжок: глину, листя та кору дерева, шкіру тварин, бамбук, папірус, шовк. Одна книга виготовлялася 5-7 років і коштувала дуже дорого.Уже майстрів перших відомих нам книг характеризували високий рівень художньої культури, довершений смак. Це свідчить про високий рівень майстерності переписувача та художника, які робили книгу. У рукописній книзі провідне значення має шрифт - устав та напівустав, скоропис використовувався дуже рідко. Червоним •-перші рядки, звідси вираз "червоний рядок", а також окремі слова або речення, на які читач повинен був звернути особливу увагу. Допоміжний апарат - колонтитули, колонцифри - також писали червоним кольором - це робило книгу ошатною і святковою.Ізборник 1076 року-це список зі словяно-болгарського протографа, перекладеного з грецького оригіналу (до нашого часу не зберігся) для болгарського царя Симеона (893 - 927). Є підстави вважати, що Ізборник 1073 р. був переписаний не для князя Святослава, а для його брата Ізяслава, який під час написання книги ще посідав київський престол . За змістом Ізборник Святослава - своєрідна «богословська енциклопедія», в якій тогочасний читач міг знайти відповіді на питання, які його хвилювали. Цікавим є вміщений в Ізборнику 1073 р. список 94 книжок «істенних і ложних» - 34 старозавітних, 24 новозавітних, 9 книг «елико вне 60» і 25 книг «ськровьныихь», тобто апокрифічних, заборонених церквою. Це одна з тих памяток, яка демонструє велику кількість типових давньоукраїнських (давньоруських) рис, таких як повноголосся, закічення-ть у третій особі дієслів, часта плутанина звуків «?» з «и» з одного боку (що свідчить про звучання «?» як «і»), та «и» з «ы» з іншого боку (це засвідчує про те, що в епоху написання Ізборника відбувалося (або відбулося) злиття давніх «и» з «ы» в один звук - середній український «и»).У другій половині ХІ ст., за посередництва доньки польського короля Мешко ІІ, дружини київського князя Ізяслава Володимировича - принцеси Гертруди-Олісави - з католицького Заходу до Києва прийшов і культ св. Він є складовою частиною латинського Кодексу, який у науці одержав назву Кодексу Гертруди. Прикрашений чудовими мініатюрами із зображенням самої Гертруди, а також її сина Ярополка з дружиною Іриною, Кодекс являє собою пергаменний зшиток, що містить у собі також старонімецький Псалтир кінця Х ст. та інші релігійні тексти. Гертруда не була безстороннім свідком довгої, сповненої драматичних пригод і напруження боротьби свого чоловіка Ізяслава за київський великокнязівський престол. У 70-х роках ХІ ст., коли князівська родина знайшла політичний притулок у Регенсбурзі, Ярополк прийняв католицьку віру і прибрав імя Петра.На відміну від тих церковних текстів, в оздоблення яких писець вкладав своє побожне ставлення до культового призначення книги, в літописах головним був зміст, а не зовнішня шата. У пожежі Москви 1812 року згорів збірник, у складі якого вихованець Київської академії Іоїль Биковський виявив один-однісінький текст "Слова о полку Ігоревім" - загадкового твору, щодо датування якого ведуться (і, напевно, ще довго будуть вестися) гострі дискусії. Якщо найрозкішніші й найдавніші рукописні памятки виникли свого часу при княжих дворах, єпископських кафедрах, великих монастирях, то пізніше переважна більшість книг, особливо призначених до сільських церков, переписувалась у різних містах, а навіть у селах священиками та їх синами 20, дияконами й дяками, іншими освіченими людьми. Літописи створювалися на підставі багатьох різноманітних джерел, а укладачами таких хронік найчастіше були монахи. «Про закон, Мойсеєм даний, і про благодать та істину, що були Іісусом Христом, і як закон одійшов, а благодать і істина всю землю сповнили, і віра на всі народи поширилась, і на наш народ руський», - так починається «Слово про закон і благодать».Книжна справа в цей час була добре налагоджена і в Києво-Печерській лаврі. У XII-XIV ст. важливими центрами книгописання стають монастирі Галицько-Волинського князівства (звідси, ймовірно, походять Христинопольський Апостол, XII ст.; Бучацьке Євангеліє, 12-13 ст.; Добрилове Євангеліє, 1164; Холмщини Євангеліє (Холмське Євангеліє), кінець XIII ст.; Бесіди Григорія Двоєслова, друга пол. До київського книжкового осередку належить найвидатніша памятка рукописного мистецтва ранньої доби - Київський Псалтир (1397), оздоблений 302 високохудожніми мініатюрами.В Україні до появи першодруків панувала рукописна книга, котра була витвором малярства. Пересопницьке Євангеліє здобуло славу не тільки взірця тогочасної української мови, а й памятки українського мистецтва. То був час, коли старовинні українські (руські) роди Острозьких, Заславських, Слуцьких, Вишневецьких, Чарторийських (теж причетних до Книги), Соколинських, Пузин і багатьох інших, чиє

Зміст

Вступ

1. Рукописні книги Київської Русі

2. Остромирове Євангеліє - одна з найвидатніших памяток старословянського письменства

3. Ізборники Святослава 1073 та 1076 рр. - памятки давньоукраїнського перекладного письменства

4. Кодекс Гертруди

5. Літописи Київської Русі

6. Книжна справа Києво-Печерської лаври

7. Пересопницьке Євангеліє

Список використаних джерел