Суттєві ознаки правової категорії "масове вивільнення працівників" - Статья

Суттєві ознаки правової категорії «масове вивільнення працівників»Хоча перехід національної економіки на ринкові рейки надав субєктам господарювання нові можливості для самостійного здійснення виробничої діяльності, однак разом із новими перспективами вони зіштовхнулися із загрозою фінансово-економічної нестабільності та, як наслідок, масовими вивільненнями працівників, зумовленими змінами в організації виробництва і праці. «Про внесення змін і доповнень до деяких законодавчих актів СРСР про працю» [5] доповнила КЗПП України окремою главою ІІІ-А «Забезпечення зайнятості вивільнюваних працівників» [6; 7]), однак як його легальна дефініція, так і визначення суміжних понять «масове вивільнення працівників», «процедура масового вивільнення працівників» та ін., до цього часу відсутні. Така сукупність, на її думку, «... може включати в себе відносини з перегляду або створення нових локальних нормативних актів, що передбачають зміну існуючих або введення нових умов праці; відносини стосовно виявлення кола осіб, які підлягають вивільненню, відносини між вивільнюваним працівником і власником з приводу можливого переведення на іншу роботу, якщо така є, або з приводу підвищення кваліфікації з подальшим працевлаштуванням; відносини між вивільнюваним працівником і власником з приводу одержання встановлених законом матеріальних виплат і пільг» [8, с. Лаврів аргументовано доводить, що принцип свободи праці включає в себе: можливість отримати роботу і бути працівником підприємств, установ, організацій будь-якої форми власності; можливість забезпечити себе роботою самостійно (підприємництво); можливість отримати відповідну роботу; можливість вільно обирати рід заняття та професію; можливість реалізувати здатність до праці у безпечних для здоровя умовах праці; можливість при звільненні, безробітті мати сприяння у працевлаштуванні; можливість вимагати захисту права на працю через відповідні органи; і нарешті право взагалі не займатися будь-якою діяльністю або у будь-який момент її припинити [14, с. 36 Кодексу законів про працю України [15]: угода сторін; закінчення строку, крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна з сторін не поставила вимогу про їх припинення; призов або вступ працівника або власника - фізичної особи на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу, крім призову працівника на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, але не більше одного року; розірвання трудового договору з ініціативи працівника, з ініціативи власника або уповноваженого ним органу або на вимогу профспілкового чи іншого уповноваженого на представництво трудовим колективом органу; переведення працівника, за його згодою, на інше підприємство, в установу, організацію або перехід на виборну посаду; відмова працівника від переведення на роботу в іншу місцевість разом з підприємством, установою, організацією, а також відмова від продовження роботи у звязку із зміною істотних умов праці; набрання законної сили вироком суду, яким працівника засуджено (крім випадків звільнення від відбування покарання з випробуванням) до позбавлення волі або до іншого покарання, яке виключає можливість продовження даної роботи; укладення трудового договору (контракту), всупереч вимогам Закону України «Про запобігання корупції» [16], встановленим для осіб, які звільнилися або іншим чином припинили діяльність, повязану з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, протягом року з дня її припинення; з підстав, передбачених Законом України «Про очищення влади» [17]; підстави, передбачені контрактом.