Сутність виховання як педагогічного процесу - Лекция

Поняття „закон”, „закономірність”, „принципи” лежать в одній площині.Виховання буде ефективним, якщо буде взаємодія педагогів та учнів на субєкт-субєктному рівні. Але і діти мають бути субєктами у взаємодії вчителя з учнями: вони мають бути активними, ініціативними, займатися самовихованням, тому вчитель має викликати у дітей відповідні потреби та інтереси; Сьогодні немає єдиної класифікації методів виховання, бо не визначені конкретні закони виховання; метод - це багатовимірне поняття, тому різні науковці класифікують методи виховання за різними критеріями і є багато класифікацій методів виховання. Вимоги: актуальна тема, що відповідає віку, інтересам (сензитиву) дітей; вчитель має підібрати гарні змістовні запитання (прості та складні); наочність; технічні засоби; емоційні стимули (елементи романтики, гра, поезія, пісня, емоційна мова вчителя); першими робити висновки мають діти. Вимоги: актуальна тема; тема повідомляється дітям заздалегідь; не більше 10 питань проблемно-дискусійного характеру; закони і правила диспуту; до диспуту виготовляється газета з крилатими висловами, правилами і законами; емоційні стимули; диспут проводиться в старших підліткових і старших класах; ведучим є підготовлений учень (але не вчитель), що має підвести до диспуту (вступ), формулювати питання, робити висновки після обговорення дітьми кожного питання і робити переходи до наступного.„З розумом жити - тішитися, без розуму - вішатися”. Завдання: розвивати у дітей допитливість, цікавість і формувати на цій основі пізнавальні інтереси. Для цього треба формувати моральну свідомість, збуджувати і розвивати моральні почуття, формувати моральну поведінку. Завдання: розвивати у дітей естетичні смаки, вчити розуміти прекрасне і відокремлювати його від потворного, вчити дітей зберігати прекрасне і власноруч його створювати. Існують комплекси „школа - родина”, де батьки розглядають раніше заборонені для себе теми: вибір предметів, визначення їх обсягу, складання навчальних планів, визначення часу і тривалості канікул, вибір профілю школи, вироблення загальношкільних статутів, вирішення питань праці, харчування, відпочинку, медичного обслуговування, визначення системи заохочень і покарань.

6.Зміст виховання. Процес виховання. Розумове виховання

Категорія „зміст” прийшла в педагогіку з філософії. У філософії зміст і форма йдуть у парі. Один і той же зміст може виражатися в різних формах. Наприклад, тема „екологічне виховання” можна подати у таких формах: бесіда, диспут, конференція, бесіда за круглим столом.

Філософський словник дає таке визначення: „зміст - це визначальний бік цілого і являє собою єдність усіх складових елементів обєкта”.

Так як філософія є методологічною основою педагогіки, то педагогіка, спираючись на філософське визначення змісту, визначає такий зміст виховання: „це система знань, переконань, якостей, рис, властивостей, навичок і звичок поведінки, якими мають оволодіти учні відповідно до мети і завдань”.

Зміст - категорія історична, тому що на різних етапах розвитку суспільства зміст виховання змінювався в залежності від мети виховання. А мета змінювалась в залежності від рівня розвитку суспільства і його потреб.

Ідеї, що є в основі відбору змісту виховання: u реальність мети виховання (треба добирати такий зміст, що забезпечував би досягнення мети). Метою є усвідомлюваний результат діяльності. Види мети: глобальна, стратегічна, тактична, процедурна. Останні три визначаються педагогами, відштовхуючись від глобальної мети. До 90-х р. XX ст. мета мала ідеологічний характер. Нині мету виховання визначають, відштовхуючись від потреби особистості в самореалізації. Тому повинна бути така мета виховання: допомогти особистості у її всебічному розвиткові (Петровський). В Україні визначена така мета: „виховання соціально-активного громадянина демократичного суспільства, який у своїй діяльності керується загальнолюдськими культурно-національними цінностями”. Саме тому зміни в меті виховання вносять корективи у зміст виховання;

u оволодіння основами базової культури особистості: інтелектуальна культура, моральна, естетична, трудова, фізична, екологічна, художня, економічна, демократична, правова, комунікативна, культура сімейних відносин;

u національний підхід до визначення змісту виховання: зміст виховання передбачає знання рідної мови і літератури, історії, географії, культури, народних поглядів, переконань, ідеалів, морально-естетичних цінностей, норм поведінки;

u самовизначення: зміст має забезпечувати самовизначення і самоствердження кожної особистості;

u особистісне спрямування виховання: в центрі виховної роботи школи мають бути не плани, не заходи, а сама дитина. особистість;

u добровільність: дітей не можна примусити виховуватись, у них треба викликати і розвивати потреби у вдосконаленні, у самовихованні.

У широкому розумінні словосполучення „зміст виховання” - це сукупність усіх компонентів всебічного розвитку особистості. Це розумове виховання, моральне, трудове, естетичне, фізичне АЛЕ кожен з цих напрямків має свій конкретний зміст виховання (зміст виховання у широкому розумінні слова охоплює всі напрямки виховання).

Народна педагогіка про зміст виховання: - „Праця - душа всього життя”.

- „Розум - найбільше багатство”.

- „Праця людину годує, а лінь марнує”.

- „У праці - краса людини”.

- „Мораль чиста краще всякого намиста”.

- „За рідний край хоч помирай”.

- „Немає щастя без здоровя”.

- „Хата хоч і бідненька, зате чиста і чепурненька, тому й гарна і веселенька”.

Народна педагогіка, перегукуючись з науковою, також визначає зміст виховання: людина має бути вихованою у всіх відношеннях (в інтелектуальному - розумове виховання, в моральному - моральне, в трудовому - трудове, в естетичному - естетичне, в фізичному - фізичне виховання тощо). Тому змістом виховання є сукупність усіх пяти напрямків виховання.

(2) Розумове виховання є структурним компонентом всебічного розвитку особистості. Мета розумового виховання: розвивати інтелект дитини. Інтелект (лат. „розум”) - це сукупність всіх пізнавальних психологічних функцій індивіда (сприйняття, уваги, уяви, відчуття, мовлення, волі). А тому розумове виховання - це цілеспрямована пізнавальна діяльність, спрямована на розвиток інтелекту особистості, формування світогляду і прищеплення культури розумової праці.

Мета розумового виховання: u розвивати інтелектуальні здібності;

u формувати науковий світогляд;

u прищеплювати культуру розумової праці.

Є дві точки зору стосовно природи розумового розвитку дитини: u розум, розумові здібності даються дитині від народження в особливих психологічних структурах;

u розумові здібності на генетичній основі розвиваються в процесі життєдіяльності під впливом зовнішнього середовища; для їхнього розвитку необхідні певні умови.

Проблему розумового розвитку в процесі навчання розробляли Л.С. Виготський, С.Л. Рубінштейн, О.М. Леонтьєв, Н.О. Менчинська, П.Я. Гальперін. В основі їхніх висновків - вчення Виготського про дві зони розвитку дитини: зона актуального розвитку (ЗАР: знання, уміння, навички, що є у дитини) та зона найближчого розвитку (ЗНР: знання, уміння, навички, яких ще немає у дитини, але вони на стадії формування і становлення).

Працювати в ЗАР дитині дуже легко. В ЗНР дитина долає інтелектуальні перешкоди, труднощі. Саме ЗНР забезпечує повноцінний ефективний розумовий розвиток дітей. Саме тому навчання має організовуватися таким чином, щоб стимулювати розвиток дитини (лише за умови праці в ЗНР).

Завдання розумового виховання: - оволодіння системою наукових знань (фактами, законами, поняттями, датами, назвами, термінами);

- розвиток всіх психологічних функцій;

- оволодіння основними мисленнєвими операціями (аналіз, синтез, порівняння, співставлення, узагальнення, систематизація);

- розвиток інтелектуальних умінь (загальнонаукових, загальноінтелектуальних, спеціальних);

- розвиток мотиваційної сфери. Мотив - це внутрішній збудник до чогось, до дій. Мотиви навчання є різні: широкі соціальні, егоїстичні, престижні, за винагороду. Провідним мотивом у навчанні є пізнавальний інтерес. Тому вчителю в процесі навчання треба розвивати у дітей пізнавальний інтерес соціальні і моральні мотиви;

- прищеплення культури розумової праці: уміння організовувати режим розумової роботи, здібність виконувати все точно й охайно тощо;

- формування наукового світогляду. Сукупність завдань розумового виховання є змістом цього виховання.

(3) Світогляд - це сукупність поглядів на світ в цілому. Звідси основні поняття світогляду: „природа”, „суспільство”, „свідомість людей”. Види світогляду: науковий; побутовий; релігійний (в його основі - віра людини в існування Бога та інших надприродних сил).

Компоненти світогляду: u система знань з різних галузей наук;

u погляди;

u переконання;

u ідеали людини.

Погляд - це субєктивне судження людини. Переконання - це тверді життєві позиції; це те, що людина осмислила, емоційно пережила і готова відстоювати в будь-яких умовах. Ідеал - це взірець досконалості. У 17% підлітків немає ідеалу; у 55% ідеалами є співаки, спортсмени, артисти; у 22% - батьки (мати, але не батько); у 4% - Христос; у 2% - літературні герої.

(4) Шляхи розвязання завдань розумового виховання: - вивчення предметів у школі;

- організація пізнавальної діяльності.

Форми розумового виховання у позакласній роботі: - науково-популярні лекції;

- семінари;

- конференції;

- зустрічі із спеціалістами;

- предметні тижні;

- ігри;

- конкурси тощо.

Размещено на .ru