Сутність та складові правотворчості - Курсовая работа

Усе більше ускладнення і суттєве прискорення економічних, політичних і соціальних процесів визначають необхідність пошуку якісно інших підходів до багатьох невирішених та нових проблем у правотворенні й державотворенні сучасної України. Погоджуючись із думкою переважної більшості вітчизняних учених, можна стверджувати, що теоретичні напрацювання та концептуальні положення юридичної науки, які вироблялися протягом століть, потребують нового бачення, переосмислення "застиглих", "вічних" наукових категорій, понять, принципів як з методологічної, так і з точки зору необхідності, розумності та доцільності, з урахуванням взаємопроникнення, взаємозалежності і взаємодії науки та практики. Так, перехідний (трансформаційний) етап державно-правового розвитку, з одного боку, вимагає від публічно-владних інституцій оновлення національної законодавчої бази, а з іншого - активізації наукових досліджень проблем формування права, правоутворення, правотворчості та інституту реалізації права. Адже розвиток і вдосконалення законодавчої бази держави безпосередньо повязані із явищем правоутворення, що є складним соціальним інститутом утворення права, його формалізації як системи загальнообовязкових правових норм, що знаходять свій прояв у правовій свідомості та правовій культурі як усього населення, та окремих громадян. Суспільство в даний час трансформувалося з моносоціального утворення (суспільства, що складається з людей з усереднено-рівними "можливостями", а отже, обєктивно єдиними інтересами і прагненнями) у полісоціальний, багаторівневий і глибоко диференційований організм, що складається з численних автономних комплексних соціальних систем і субсистем зі своїми інтересами, зразками субкультури, в тому числі правової.Правоутворення є найбільш широкою категорією, що охоплює виникнення і організацію буття права, його упорядкування і розвиток в різних аспектах і напрямах. На першому етапі цього процесу відбувається формування певних суспільних відносин, які в результаті багаторазового повторення набувають нормативного характеру. На третьому етапі держава з метою конкретизації та деталізації основ правового регулювання самостійно створює широке коло правових приписів. Сучасне теоретичне розуміння сутності правоутворення базується на: концепції єдності та відмінності права і закону, яка відбиває точку зору, що право може існувати й поза такою своєю інституційною формою як законодавство (у вигляді рівного і справедливого масштабу, норми, міри свободи, які знаходять своє відображення у правових принципах, субєктивних правах, конкретних правовідносинах і т. і.); теоріях правової держави і громадянського суспільства, згідно з якими домінуюче значення має громадянське суспільство - спільність рівних, вільних і незалежних осіб, які по відношенню до держави виступають як громадяни;У багатоманітній і динамічній правовій сфері суспільства правотворчість займає провідне місце. За результатами правотворчої роботи - якістю законів та інших нормативних актів - роблять висновок про державу в цілому, ступінь її демократичності, цивілізованості, культурності. Людське суспільство завжди потерпало через брак точних і довершених рішень, такої діяльності органів держави, в результаті якої створюються норми права, правила поведінки громадян і організацій. Правотворчість - це форма владної діяльності держави, а в окремих випадках - безпосередньо народу, спрямована на формулювання чи санкціонування нормативно-правових актів, за допомогою яких у діючу систему права запроваджуються нові, змінюються чи скасовуються існуючі норми права [19, с.311]. При цьому слід враховувати закономірності розвитку суспільства, сприятливі обєктивні і субєктивні умови для прийняття нормативного акту, а також вибір оптимальної правової форми владного рішення (закон, указ, постанова, статут, регламент тощо).Під принципами правотворчості розуміють положення та ідеї, що покладені в основу даної діяльності і реалізація яких забезпечує якість нормативно-правових актів, оптимальне нормативне регулювання [1]. До загальних принципів правотворчості відносять: законності - в основу цього принципу покладено правило, згідно якого вся правотворча робота по підготовці, прийняттю, впровадженню в життя і скасуванню нормативно-правових актів повинна здійснюватись в рамках закону; Принцип демократизму означає необхідність виявляти і висловлювати в законах волю народу, його інтереси, припускає широке обговорення законопроектів представниками народу, різних соціальних верств і групами фахівців. Принцип демократизму означає врахування соціальних інтересів і можливості їхнього вираження у сфері правотворчості [20]. науковості - ефективному використанні досягнень юридичної та інших наук при розробці норм права. Науковість як принцип правотворчості передбачає необхідність наукового опрацювання найважливіших нормативно-правових актів, облік наукових даних, прогноз наслідків прийняття того чи іншого акта, використання прийомів і методів наукового аналізу, досягнень суч

Зміст

Вступ

Розділ 1. Поняття правоутворення та його складові

Розділ 2. Правотворчість: загальнотеоретична характеристика

2.1 Поняття та ознаки правотворчості

2.2 Принципи і функції правотворчості

2.3 Види і форми правотворчості держави

Розділ 3. Поняття та види джерел права, їхні особливості

Висновки

Список використаної літератури