Суть і значення окремого провадження - Курсовая работа

Вступ Актуальність теми дослідження полягає в тому, що розгляд справ окремого провадження спрямовується на встановлення певних обставин, юридичних фактів, наявність чи відсутність яких може бути спірною. Залежно від характеру вимоги, переданої на розгляд суду. Однак усі ці справи мають спільні риси, що відрізняють їх від справ позовного провадження, все це свідчить про необхідність здійснення комплексного дослідження процесуальних особливостей порушення, підготовки, судового розгляду в справах окремого провадження. Метою дослідження є поглиблення теорії цивільного процесу знаннями щодо особливостей порушення, підготовки, судового розгляду в справах окремого провадження. Завданнями наукового пошуку є: - визначення змісту поняття «окреме провадження»; - дослідження категорії справ, які розглядаються судом в порядку окремого провадження; - характеристика осіб, за заявою яких, суд вправі порушувати справи окремого провадження; - характеристика особливостей виникнення спору про право та дій судді і суду в зазначеному випадку; Об’єктом дослідження є норми цивільного процесуального законодавства, які регулюють особливості порушення, підготовки та судового розгляду в справах окремого провадження. Відомий дореволюційний процесуаліст Є. В. Васьковський зазначав, що справи охоронного провадження за своєю правовою природою є різними (узаконення позашлюбних дітей, усиновлення, затвердження заповітів, охорона спадкоємства, визнання права власності на нерухоме майно за давністю володіння, скасування й витребування доручень тощо). В останніх вимога заявника спрямовувалася проти другої особи з протилежними інтересами (справи про викуп родового майна, відібрання доручення, поділ спадщини та виділ певної її частини подружжю тощо), що підтверджує їх спірний характер. ЦПК України 1963 р. справи, що виникали з державних, адміністративних, фінансових правовідносин, були виділені у самостійний вид «Провадження у справах, що виникають з адміністративно-правових відносин», а справи про розірвання шлюбу віднесені до позовного провадження. Законом України «Про внесення доповнень до Цивільного процесуального кодексу України у звязку з прийняттям Закону України «Про внесення змін і доповнень до Кодексу про шлюб та сімю України» (зміни щодо порядку усиновлення дітей)» від 12 липня 1996 р. № 329/96-ВР ЦПК України був доповнений главою 35-А, якою врегульовано порядок розгляду справ про усиновлення дітей. До окремого провадження також належать справи: про передачу безхазяйної нерухомої речі у комунальну власність; про визнання спадщини від умерлою; про надання особі психіатричної допомоги у примусовому порядку; про обовязкову госпіталізацію до протитуберкульозного закладу; про розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю, щодо юридичних та фізичних осіб; про надання права на шлюб; про розірвання шлюбу за заявою подружжя, яке має дітей; про поновлення шлюбу після його розірвання; про встановлення режиму окремого проживання за заявою подружжя та інші справи, встановлені законом. Так, у ч. 6 ст. 235 ЦПК України передбачено, якщо при розгляді справи у порядку окремого провадження виникне спір про право, який вирішується у порядку позовного провадження, суд залишає заяву без розгляду і розяснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах. Отже, Пленум визнає заінтересованими особами субєктів, які переслідують різну мету у процесі, - субєктів захисту власних інтересів - інших спадкоємців у справах про встановлення факту прийняття спадщини та субєктів захисту прав інших осіб - органи державного управління - відділ соціального захисту населення, органи внутрішніх справ, органи страхування, які беруть участь у справі для надання висновку з метою здійснення покладених на них обовязків і для захисту прав громадян та інтересів держави (ч. Заява оплачується державним митом у розмірі 8,5 грн. та сплачуються витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у розмірі 7,5 грн. Суд до початку розгляду справи встановлює осіб (родичів, співробітників тощо), які можуть дати свідчення про фізичну особу, місцеперебування якої невідоме, а також залипле відповідні організації за останнім місцем проживання відсутнього (житлово-експлуатаційні організації, органи внутрішніх справ або органи місцевого самоврядування) і за останнім місцем роботи про наявність відомостей щодо фізичної особи, місцеперебування якої невідоме.