Суспільство в контексті культури (етнополітологічний аналіз) - Автореферат

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ ІНСТИТУТ ДЕРЖАВИ І ПРАВАРобота виконана у відділі історико-політологічних досліджень держави і права України Інституту держави і права ім. РИМАРЕНКО Юрій Іванович, Інститут держави і права ім. ШКЛЯР Леонід Євдокимович, Управління внутрішньої політики Адміністрації Президента України, головний спеціаліст кандидат філософських наук, доцент Захист відбудеться "18" грудня 1998 року о 15.30 на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 50.24.01. по захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора політичних наук при Інституті держави і права ім. З дисертацією можна ознайомитися у науковій бібліотеці Інституту держави і права ім.В свою чергу, такі проблеми як "культура і суспільство", "культура і етнос", "культура і держава", "культура і політика" вимагають прискіпливого розгляду їх глибинного взаємозвязку та взаємодоповнення, причому комплексно, в рамках спеціального дослідження, для виявлення сутнісних ознак цих феноменів, що безумовно дозволить ефективніше використовувати їх позитивні невичерпні можливості, поки що невитребуваний потенціал. Саме тому введення категорії “культури” у контекст етнополітичних процесів обумовлене перш за все усвідомленням необхідності виявлення засобів і механізмів досягнення політичної стабільності суспільно-політичного розвитку за допомогою аналізу глибинних емоційних і соціально-психологічних звязків між членами політичних (етнополітичних) суспільств і формами правління, гострою потребою виявити звязки, що сприяють або заважають всебічному національному розвитку і досягненню суспільної, етнополітичної стабільності. Це, звичайно, не означає, що такі поняття як "етнос", нація", "культура", "політична культура", "суспільство", "громадянське суспільство" та інші політологічні, етнодержавознавчі та етнокультурознавчі категорії не отримали свого висвітлення. Радкліф-Браун в межах застосованого ними функціонального підходу вбачали в культурі гармонійну і статичну цілісність, кожен елемент якої має свою сталу функцію в структурі потреб людини. Діяльнісний підхід, в свою чергу розпадається на два основні напрями: один розглядав культуру в контексті особистісного становлення, інший - як універсальний засіб суспільного життя, за якого культура є способом діяльності.Аналізуючи різні підходи і трактування культури, співставляючи їх з основними завданнями власного дослідження дисертант приходить до висновку, що специфіка дисертації вимагає розгляду культури не локальним, а генеральним простором людської життєдіяльності, особливим рівнем, або "зрізом" соціального простору, коли саме культура створює те поле і спосіб спілкування, в якому формується кожне окреме суспільство зі своєю внутрішньою структурою, і яке відрізняється цим від інших суспільств. А це дозволяє вбачати у культурі надзвичайно складну і багатогранну систему позабіологічно вироблених механізмів і відповідно "вміння" їх актуалізувати, завдяки яким стимулюється, програмується, координується і реалізується активність людей в суспільстві. Вона являє собою специфіку існування людини в світі і з огляду на це може мати обєктом свого дослідження і суспільство, і особу, і мови комунікації між ними, але в усіх названих випадках сутнісний предмет дослідження той самий: ціннісно-нормативні і регулятивно-комунікаційні механізми організації життєдіяльності суспільства. Все вищевказане поставило дисертанта перед необхідністю співставлення культури і суспільства, що знайшло своє відображення в другому параграфі "Культура як фундаментальний структурний зріз суспільного життя". При розгляді суспільства як багатомірної системної моделі культура на нашу думку є не просто її вагомою складовою частиною, а одним з фундаментальних структурних зрізів суспільного життя, який виконує ряд важливих функцій: 1) формує життя як єдність; 2) створює колективи; 3) формує ідентичності; 4) відтворює колективну ідентичність; 5) формує і структурує простір, 5) визначає межі соціальної системи.У світлі нових підходів національне у реальному житті існує тільки в якості взаємодії і взаємоповязання етнічного та соціального. Недооцінка або ігнорування цієї діалектичної єдності робить етнонаціональну політику будь-якого суспільства малоефективною і безперспективною. Нація може підтримувати своє існування тільки у випадку, коли між державою і індивідами утворюється прошарок проміжних груп, що не співпадають з державними органами і одночасно досить близькі до індивідів. Етноси, що володіють певною культурою, в такому випадку, виступають специфічним вираженням соціального розвитку, а в державі поряд з економічним, політичним, правовим можна відділити соціокультурний простір, що включає в себе не тільки просторову протяжність, сферу дії певної культури, але й рівень концентрації, практичного втілення культури в поведінці соціальних спільностей та індивідів.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ