Суспільно-політичний устрій імперії Харшавардхани - Автореферат

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ АВТОРЕФЕРАТ дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наукНауковий керівник - доктор історичних наук, доцент РУБЕЛЬ Вадим Анатолійович, доцент кафедри стародавнього світу та середніх віків Київського Національного університету ім.Тараса Шевченка З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту сходознавства ім. Дисертацію присвячено аналізу суспільно-політичних інститутів імперії Харшавардхани (606-647 р.р.н.е.), виявленню їхньої специфіки, визначенню традиційних засад побудови держави і суспільства, морально-етичних пріоритетів індійців. Наголошується на особливостях політичної організації суспільства у визначений період, дається характеристика місця імперії Харші в загальному процесі індійської історії. Исследование проведено на основе источников разных типов, в том числе впервые в научной практике в качестве исторического источника использован текст политического романа-хроники “Харшачарита”.Народи України та Індії і в ті часи, коли ще не мали своєї державності та незалежності, були дружніми та близькими духом. Автором вибрана тема з ранньосередньовічної індійської історії - “Суспільно-політичний устрій імперії Харшавардхани (606-646/7 рр.)”, дослідження якої дає змогу на конкретному історичному матеріалі простежити основні цивілізаційні відмінності індійської культури, такі, як самобутність, традиційність, безперервний культурний розвиток, чітка стратифікація суспільства, виключна роль ідеології. Суспільство та держава періоду імператора Харші в дослідженні розглядаються саме як яскравий приклад для вивчення і розуміння традиційних індійських соціальних інститутів. Мається на увазі політичний роман-хроніка придворного поета махараджі Харші Бани “Харшачаріта” (“Життєпис Харші”, створений приблизно 620 року, та “Записки про Західні країни” і “Життєпис” китайського ченця-буддиста Сюань Цзана, що подорожував по Індії в 630-644 рр. і, зокрема, деякий час перебував при дворі Харші. Таким чином, наукова актуальність дисертаційного дослідження визначається такими факторами: недостатнім ступенем наукової розробки окремих періодів історії традиційного індійського суспільства, зокрема - імперії Харшавардхани, яка була останньою централізованою державою буддійсько-індуїстського типу на півночі Індії в домусульманський період, і яка багато в чому відтворила політичну силу імперії Гуптів;Як вже зазначалося, це було повязано із тим, що на малі держави історики увагу майже не звертали. Проте держава Харші займає певне місце в процесі історичного шляху Індії і заслуговує на вивчення її політичних та соціальних інститутів. Представники різних національних шкіл історію держави Харші висвітлюють по-різному, тому необхідно зупинитися на основних здобутках і проблемах в дослідженні зазначеної наукової теми. Фахівці-індологи створили ряд загальних робіт з індійської історії та історії середньовічної Індії.1 Проте період раннього середньовіччя не часто був предметом окремого дослідження, а часи існування імперії Харші практично не були детально досліджені. Окремі проблеми дисертаційної тематики, зокрема розвиток буддійської традиції в державі Харші та роль у її поширенні в Китаї буддистів-прочан розглянуті у працях М.К.Кудрявцева5 і Н.В.Самозванцевої.6 Л.Ю.Тугушева підготувала переклад із коментарями Уйгурської версії біографії Сюань Цзана.1 Крім того, історія царювання Харші частково розглянута в творах російських індологів-філологів, зокрема І.Д.Сєрєбрякова,2 присвячених розвитку індійської літературної традиції.“Держава 5-ти Індії”, створена завдяки вдалим військовим експедиціям та активній політичній позиції махараджі Харшавардхани, охопила майже всю Північну Індію. Тримати в покорі досить значні території Харшавардхану вдавалося завдяки міцній системі влади та особистому контролю і втручанню в усі сторони життя підлеглих. (Проте, подібна практика існувала здебільшого в центральній частині його імперії.) Така політична система базувалася на споконвічних традиціях і заповідях священних текстів та політичних трактатів. Він намагався дбати про інтереси всієї держави і всіх своїх підлеглих, особисто здійснював контроль над справами державними, для чого постійно подорожував країною, перевіряв виконання своїх наказів в органах місцевої влади, власноруч вирішував складні ситуації. Цар видавав нагороди найбільш талановитим людям (одна чверть всіх податків, які йшли до державної скарбниці, призначалася для спеціальної підтримки та нагород.) Крім того, раз на пять років він роздавав накопичене майно на релігійних асамблеях, де збиралися вчені, студенти, монахи, а також знедолені з усіх підлеглих йому земель, наслідуючи стародавнім індійським традиціям.Розглядаючи індійське суспільство першої половини VIICT.н.е.