Визначення місця вченого в націотворчому процесі кінця ХІХ – першої третини ХХ ст. Наукова та педагогічна праця Василенка та її взаємозв’язок з його суспільно-політичною діяльністю. Роль вченого в політичному і громадському житті Наддніпрянської України.
Національна академія наук України Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наукОфіційні опоненти: доктор історичних наук, професор Кондратюк Костянтин Костянтинович, Львівський національний університет імені Івана Франка, завідувач кафедри новітньої історії України, кандидат історичних наук, доцент Райківський Ігор Ярославович, Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника, завідувач кафедри історії України. Василенка у виробленні політичного курсу Української Держави 1918 р., відтворено спектр його контактів із вченими та суспільно-політичними діячами України та Росії. Відтак здійснено реконструкцію його політичної біографії, встановлено взаємозвязок між історичним світоглядом науковця та його національно-політичними орієнтаціями, відтворено чинники та еволюцію суспільно-політичних поглядів вченого і визначено його роль в політичних процесах, які відбувались в Україні наприкінці ХІХ ст.-в перші два десятиліття ХХ ст. Ключові слова: Микола Василенко, суспільно-політична діяльність, політичний світогляд, Партія Народної Свободи, Українська Держава 1918 р., Українська Академія Наук. Автором осуществлена реконструкция его политической биографии, установлена взаимосвязь между историческим мировоззрением ученого и его национально-политическими ориентациями, воспроизведены факторы и эволюция общественно-политических взглядов историка и определена его роль в политических процессах, которые происходили в Украине в конце ХІХ в.Вирішення цих питань дасть змогу встановити їх внесок в суспільно-політичне життя України того часу, визначити роль представників української історичної науки в загальноросійських та національному рухах, державотворчих процесах, зрештою становленні модерної національної спільноти. Йдеться як про участь (політичну, адміністративну, військову) в конкретних політичних процесах того часу, зокрема, Українській революції 1917-1921 рр., так і про інтелектуальний вклад у вироблення напрямів і моделей суспільного розвитку. Окрім того, аналіз біографій представників інтелігенції підросійської України дозволяє поглибити знання про характер національних ідентичностей в тогочасному українському суспільстві та їх еволюцію, зокрема про перехід від „дуалістичної” національно-політичної лояльності до української орієнтації. До таких постатей, діяльність яких заслуговує спеціального дослідження, належить знаний історик, організатор Української Академії Наук та її другий президент Микола Прокопович Василенко (1866-1935). М. Дисертація повязана з науково-дослідницькою роботою з напрямку „Актуальні проблеми української історії та історіографії модерної доби”, яка проводиться кафедрою історії Національного університету „Острозька академія”.У низці досліджень про громадські організації, політичні партії і рухи Росії та України 1890-1910-х рр. містяться поодинокі згадки про участь в їхній діяльності М. Василенка. Василенка, якого було проголошено провідником „кадетської контрреволюції” в Україні. Схожі характеристики подані і в пізніших радянських дослідженнях.З відновленням незалежності України виходить кілька публікацій, в яких розглянуто та проаналізовано наукову діяльність М. Василенка. Василенка та „Комісії для виучування західноруського і українського права” ВУАН, яку очолював вчений, містяться в синтетичних історіографічних дослідженнях О. Василенка) ЦДАМЛМ містяться близько 340 справ, повязаних з постаттю М. Василенка.Василенко в „дореволюційні” роки, були важливими факторами, що вплинули на становлення його як політичного діяча з ліберально-демократичними поглядами. Дуже важливим чинником, який був одним із джерел „української” складової світогляду М. Хоча вирішення більшості суспільно-політичних проблем Російської імперії вчений бачив у реалізації основної лінії партії кадетів, в українському питанні в першій половині 1910-х рр. вчений все більше переймався власне українськими національно-культурними та політичними інтересами. Як наслідок, головним напрямком його політичної діяльності в цей час було відстоювання позиції про необхідність децентралізації імперії та надання її народам, в тому числі й українському, політичної автономії. У період головування в Київській шкільній окрузі (березень-серпень 1917 р.) вчений здійснив ряд заходів, які були спрямовані на реформування освітньої системи в Україні.
План
2. Основний зміст дисертації
Вы можете ЗАГРУЗИТЬ и ПОВЫСИТЬ уникальность своей работы
