Суспільно-географічні дослідження українських вчених Галичини у міжвоєнний період (1919-1939 рр.) - Автореферат

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата географічних наукЗ утворенням самостійної України зріс інтерес до проблем формування українського соціуму, розвитку його економічної, соціальної та духовної сфер. Це стосується і географії, зокрема, суспільної. Це пояснюється багатьма причинами: труднощами виокремлення української географії з географії країн, до складу яких вона входила; багато українських учених ХХ ст. були репресовані і їхній внесок у науку до недавна замовчувався; певна криза суспільних наук, в тому числі суспільної географії, в останнє десятиріччя завадила швидкому переходу її із заідеологізованих позицій на сучасні наукові рейки з урахуванням досвіду вчених Європи та Америки; лише недавно вийшли у світ праці з проблем розвитку української географії професорів Я. Галицький центр представляли такі відомі в науці вчені, як академік С.Рудницький, професори В.Кубійович і В.Садовський та ін. проаналізувати суттєві особливості розвитку галицької загальної суспільної географії, розвязання вченими метатеоретичних і власне теоретичних проблем, які були актуальними не лише в Україні, а й у європейській географії, та характерні для сучасного розвитку науки;У першому розділі - “Теоретико-методологічні та науково-інформаційні основи дослідження” - розкрито сутність наукових засад вивчення розвитку української суспільної географії, викладено систему методів дослідження, його інформаційну базу. Дослідження розвитку будь-якого явища, а передовсім науки, передбачає обґрунтування якісних етапів цього процесу: зародження, становлення, повноцінного функціонування і перетворення у нову якість. До другої групи належить тип загального наукового світогляду, що панує в певний період (сакральний чи секулярний), тип власне наукового світогляду (у географії - це антропо-чи фізіоцентризм, за визначенням С.Рудницького), характер наукових парадиґм (модельна, системна, екологічна, гуманістична). Важливий чинник, що впливав на розвиток української географії в цілому (також у міжвоєнний період), це суспільно-географічне положення України між Заходом і Сходом. Вчені а) вважали, що проблема районування території України є однією з центральних у географічній науці як в теоретичному, так і в практичному відношенні; б) районували Україну в просторі її національної території; в) вважали, що головним в антропогеографічному й економічному районуванні повинно бути природничий і національно-етнічний принципи з урахуванням історико-географічного принципу; г) піддали гострій критиці адміністративно-територіальний устрій і економічне районування радянської України за їхній імперський характер (крім В.Огоновського); д) вважали, що районування має бути двоступінчастим: спочатку треба виділяти макроодиниці - природно-географічні зони (“смуги” за В.Кубійовичем) або великі історико-(політико-)-географічні реґіони (С.Рудницький, В.Садовський), а потім дрібніші одиниці.Тому вдалося визначити більш-менш точну цифру кількості населення лише для початку 30-х років - 49,5 млн. осіб. Учені визначили велику роль міґрацій у зменшенні кількості населення в цілому чи зменшенні (збільшенні) людності окремих реґіонів. Вперше було здійснено реґіоналізацію розміщення населення (В.Садовський), “зонування” міських поселень України (В.Кубійович); Більшість етногеографічних праць охоплювали дві групи проблем: а) вивчення населення України як національно-територіальної цілісності; б) дослідження національного складу населення західноукраїнських земель в контексті обґрунтовання етнічних меж українців. За спектром карт і діаграм, засобів картографування явищ, обєктивністю відображення демо-і етнографічних характеристик населення атлас не мав собі подібних в Україні і в наступні періоди.У дисертації виділено десять класів цих проблем: теоретичні проблеми, країно-і краєзнавство, демо-і етногеографія, економічна географія, політична географія і геополітика, історична географія, методи дослідження, картографія, шкільна географія, географічна термінологія і топомастика. Сутність першого напрямку полягала в акцентуванні уваги на людині (людності), на врахуванні впливу природного довкілля на розселення населення, на освоєння ним території (розподіл земельних угідь), людську діяльність. Актуальною була проблема віднесення географії людини до природничих чи суспільних наук (антропогеографи розвязували цю проблему з фізіоцентричної позиції, географи-економісти - із суспільно-центричної позиції). Центральною у дослідженнях була проблема суспільної географії України і її земель. Вона охоплювала такі підпроблеми: а) політико-географічне положення, обґрунтування національно-державної території України, геополітичні доктрини; б) демо-і етногеографія України (динаміка населення, його відтворення, розподіл між містом і селом, розселення, етнічно-національний склад та ін); в) економіко-географічні (географія сільського господарства, географія промисловості); г) країно-і краєзнавство.

Основний зміст роботи