Судова реформа в Росії та Білорусії - Курсовая работа

«Відбитки» радянської судової системи на судовій системі Росії ........... 10-12 б) зміна статусу суддів ……………………………………………………. 13-15 в) зміна процесуальних повноважень суддів ……………………….…… 16-18 г) суд присяжних …………………………………………………….…….. 19-23 д) структура судової системи …………………………………….……….. 26-27 є) мирові судді ……………………………………………………..……….. Реформування судової системи в Білорусі …………………………...... 44-45 Вступ Ключове питання будь-якої влади - це довіра громадян державі. Однак ні орган законодавчої й виконавчої влади, ні суд, ні правоохоронні структури тут ще не допрацьовують. Арбітражна практика також натрапляє на суперечливу й невиразну законодавчу базу. Законодавчі органи продовжують, на жаль, приймати закони, для виконання яких необхідно переглядати затверджені ними державний бюджет і бюджет Пенсійного фонду. Причому істотна частина цих людей ізольована від суспільства по статтях Кримінального Кодексу, що передбачає й інші покарання, а не тільки позбавлення волі. В істотному вдосконалюванні бідує також законодавство, що регулює порядок виконання судових рішень. І, нарешті, найважливішим державним завданням є вдосконалювання роботи правоохоронних органів, у тому числі й прокуратури. Про актуальність теми курсової роботи свідчить той факт, що тема висвітлюється в багатьох підручниках, навчальних посібниках, монографіях, наукових статтях та працях багатьох сучасних криміналістів. Серед яких найвідомішими є: В.В. Ярков, С.В. Познишев, В.М. Яшин, І.І. Басецький, Г.І. Воронцов, Л.О.Дашук, О.О. Карцхія, С.С. Митрофанов, В.О. Сьомін. Що ж стосується предмету дослідження, то ним є суспільні відносини, що виникають в процесі проведення судово-правової реформи в Росії та Білорусі. Після 1917 року «громіздкий», «дорогий», «буржуазний» судовий процес був відкинутий (уже через місяць після Жовтневої революції Ленін підписав Декрет про суд № 1). Ці квазі судові органи виносили вироки (часто заочні, у тому числі до страти ) по численних кримінальних справах [1, 98]. Радянський народний суд цілком міг обходитися без участі прокурора (і зараз прокурори не підтримують обвинувачення більш ніж по 40 % кримінальних справ, розглянутих судами) і захисника (близько 20 % кримінальних справ) [2, 124]. Верховна Рада СРСР прийняла виправлення до Конституції, що підвищили незалежність судів. Концепція запропонувала план реформування прокуратури, слідчого апарата, адвокатури, Міністерства юстиції, корінні зміни в кримінально-процесуальному законодавстві (організація змагального процесу, встановлення паритету між обвинуваченням і захистом, введення більш високих стандартів для встановлення допустимості доказів і судового контролю за попереднім слідством, включаючи судове санкціонування затримання, взяття під варту й вторгнення в приватне життя) [4, 126]. Для реалізації основного завдання - зробити судову владу впливовою силою, незалежною від виконавчої й законодавчої влади - було реанімовано суд присяжних, що складається з головуючого судді й 12 присяжних засідателів. Перші практичні кроки реформи були зроблені вже в липні 1991 року із прийняттям Законів «Про Конституційний Суд РРФСР» і «Про арбітражний суд». Нарешті був винесений обвинувальний вирок, хоча ніхто з осіб, викликаних у суд, так і не з’явився. У Росії інакше, тому прихильникам судової реформи вдалося домогтися лише компромісу, відповідно до якого прокурор продовжує давати санкцію на взяття під варту й продовжувати строк тримання під вартою, а обвинувачуваний (його адвокат або законні представники) вправі оскаржити ці рішення судді, що повинен перевірити законність і обґрунтованість арешту (у Великобританії подібний закон був прийнятий в XVІІ столітті). Лише після офіційного виступу Голови Верховного Суду із МВС пішло спростування [11, 2].