Судова гносеологія: проблеми методології та практики - Автореферат

Київський національний університет імені Тараса Шевченка Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наукНауковий консультант Заслужений діяч науки і техніки України, академік Академії правових наук України, доктор юридичних наук, професор Гончаренко Владлен Гнатович, Академія адвокатури України, професор кафедри кримінального процесу та судоустрою Офіційні опоненти: Заслужений юрист України, академік Академії правових наук України, член-кореспондент Академії педагогічних наук, доктор юридичних наук, професор Костицький Михайло Васильович Київський національний університет внутрішніх справ України, професор кафедри філософії права та юридичної логіки; Захист відбудеться 26 травня 2008 р. о 12 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.05 по захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка за адресою: 01033, м.Широке використання сучасних наукових досягнень у всіх сферах суспільного життя зумовило й істотні зміни в пізнавальних процесах у сфері судочинства. Такими змінами, зокрема, є: розширення не тільки використання досягнень науки і техніки та спеціальних знань, а й результатів взаємодії різних наук при розвязанні окремих завдань, що виникають у цій сфері; поява якісно нових обєктів правовідносин, які часто стають й обєктами судових досліджень; розробка й використання дедалі складніших інструментальних засобів пізнання; організований характер отримання доказів і розчленування пізнавальних дій на окремі види завдань, які є професійною сферою діяльності спеціалістів у різних галузях знань, та поглиблення диференціації і професіоналізації пізнавальних дій всередині самих таких завдань; залучення у сферу судочинства субєктів, які виконують технічні функції; ускладнення судової оцінки результатів пізнавальних дій, виконаних з використанням складних науково-технічних засобів тощо. Означені зміни значно ускладнюють процеси пізнання та доказування, оскільки завдання, які постають перед їх субєктами, вже неможливо розвязувати на інтуїтивному рівні, на основі досвіду та особистої переконаності, вони вимагають серйозного наукового підходу і насамперед звернення до теорії та методології пізнавальної діяльності, що й свідчить про актуальність удосконалення теоретичних та методологічних засад правової науки і практики. Зокрема, соціально-історичний підхід до розуміння процесу пізнання дає можливість визначити особливості його сутності, мети, обєктів, субєктів, форм організації, умов здійснення, засобів та отриманих з їх допомогою результатів, а з урахуванням цього орієнтує на розгляд пізнавальної діяльності у сфері судочинства як особливий вид соціальної діяльності та обовязкове врахування загальносоціальних умов, у яких вона здійснюється. Дослідження виконане на кафедрі криміналістики юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка в контексті держбюджетних тем “Формування механізму реалізації і захисту прав та свобод громадян в Україні” (номер теми 06БФ042-01) та ”Механізм адаптації законодавства в сфері прав громадян України до законодавства Європейського Союзу” (номер теми 06БФ042-01), які виконувалися на юридичному факультеті Київського національного університету імені Тараса Шевченка, та відповідно до плану науково-дослідних робіт кафедри криміналістики юридичного факультету на тему “Криміналістичні засоби протидії злочинній діяльності” (номер теми 97115).”Загальна характеристика пізнання і відображення та особливості психічного відображення” автор на основі аналізу сучасних визначень пізнання та відображення доводить, що вони базуються на вульгарно-матеріалістичному баченні світу, а тому потребують уточнення, і робить висновок, що: пізнання - це процес активного, цілеспрямованого, категоріального відображення дійсності свідомістю людини, а властивість відображення - це прояв такого взаємозвязку між явищами дійсності, за якого особливості одних з них відтворюються у відповідних особливостях інших. Таким чином, у процесі пізнання обєкт дійсності з реальності, яка не залежить від свідомості субєкта пізнання і сприймається ним таким, яким він даний йому його відчуттями, будучи узагальненим мисленням, перетворюється на абстрактну обєктивну реальність - образ цього обєкта, що відображає його сутність, у вигляді певного поняття, яке до того ж є субєктивним, оскільки характер цього образу залежить не тільки від самого обєкта, а й від процесу та наслідків його відображення.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ