Поняття судових доказів, їх види, якісні характеристики (достовірність і достатність) та місце в процесі розгляду господарських спорів. Належність і допустимість доказів як умови процесу доказування. Забезпечення процесу джерелами доказової інформації.
Вступ Характерною рисою сучасного суспільства є розвиток широкого кола господарських відносин, що регулюються нормами права та передбачають взаємну юридичну й економічну відповідальність суб’єктів цих відносин. Як показує статистика, кількість розглядуваних господарськими судами справ зростає з кожним роком. Одним з центральних інститутів господарського судочинства є інститут доказування, зміст якого істотно впливає на виконання господарськими судами основної функції - захисту прав суб’єктів господарювання. Пов’язані з процесом доказування питання збирання, надання і дослідження доказів є найбільш важливими, оскільки безпосередньо процес доказування визначає результат судового розгляду суперечки. Незважаючи на ґрунтовні дослідження, проблеми доказового права в господарському процесі не тільки не втратили своєї актуальності, а ще більше загострилися. Метою і завданням дослідження є вивчення доказового права, зокрема таких категорій як належність доказів та допустимість засобів доказування в господарському судочинстві України. Відповідно до поставленої мети були визначені такі завдання: - визначити поняття судових доказів та їх місце в процесі розгляду господарських спорів; - дослідити поняття, сутність та предмет доказування; - розглянути докази як інструмент судового доказування в господарському судочинстві; - дослідити поняття і значення належності судових доказів; - охарактеризувати особливості змісту допустимості доказів як умови процесу доказування; - розглянути особливості доказування у господарському процесі. Судові докази і засоби доказування в юридичній теорії та судочинстві 1.1 Поняття судових доказів та їх місце в процесі розгляду господарських спорів Згідно з ст. 32 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК) доказами в справі є фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, що мають значення для правильного вирішення господарської суперечки. Для вирішення справи необхідно пересвідчитися, що одна з сторін не виконала або неналежно виконала зобов’язання. Пояснення посадових осіб та інших працівників також можуть бути первинними і похідними залежно від того, як ці особи сприймали відповідні факти. Згідно зі ст. 35 ГПК є три види фактів, які не потребують доказування: визнані господарським судом загальновідомими; преюдиційні; презумпційні[2, с. Преюдиційні факти: встановлені рішенням господарського суду ( іншого органу, який вирішує господарські спори) під час розгляду однієї справи, факти не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони; вирок суду з кримінальної справи, що набрав законної сили, є обовязковим для господарського суду при вирішенні спору з питань, чи мали місце певні дії та ким вони вчинені; рішення суду з цивільної справи, що набрало законної сили, є обовязковим для господарського суду щодо фактів, які встановлені судом і мають значення для вирішення спору. Відомості про факти можуть бути отримані судом лише за допомогою передбачених законом засобів доказування (письмові, речові докази та інші). Ця вимога звернена до господарського суду, який зобовязаний відібрати тільки докази, що володіють властивістю належності, виключивши з процесу доказування докази, які не мають значення для справи, наявність яких ускладнює процес доказування, встановлення дійсних обставин справи, затягує процес розгляду справи.
Вы можете ЗАГРУЗИТЬ и ПОВЫСИТЬ уникальность своей работы
