Визначення правової природи діяльності суду у процесі збирання, перевірки та оцінки доказів та їх джерел. Вивчення сучасного стану правового регулювання і проблемних питань правозастосування у сфері здійснення кримінально-процесуального доказування судом.
НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ВНУТРІШНІХ СПРАВ Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наукРобота виконана у Національній академії внутрішніх справ, Міністерство внутрішніх справ України Науковий керівник доктор юридичних наук, професор, Заслужений діяч науки і техніки України Удалова Лариса Давидівна, Національна академія внутрішніх справ, начальник кафедри кримінального процесу Захист відбудеться 07 липня 2011 р. о 14.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.007.05 у Національній академії внутрішніх справ за адресою: ДП-680, м.161 «Змагальність і диспозитивність», в якій змагальність розкривається через неприпустимість покладення на один і той же орган чи особу функцій обвинувачення, захисту і вирішення справи, а також рівність прав сторін та свободу у наданні доказів, їх дослідженні та доведенні їх переконливості перед судом. Так, зокрема, виникають питання: якщо діяльність по збиранню доказів здійснюється сторонами, то чи повинен суд зберегти такі повноваження або він повинен бути тільки субєктом перевірки та оцінки наданих сторонами доказів? Однак, якщо сьогодні переважає думка про те, що для винесення рішення суд повинен лише дослідити надані сторонами докази незалежно від їх обсягу (внаслідок чого у 2001 р. зазнала змін ч. 22 КПК України - суд був виключений з числа субєктів обовязку всебічного, повного та обєктивного дослідження обставин справи), то у працях учених дореволюційного періоду (В.К. І навіть якщо суд не відповідатиме за результати доказування, це не означає, що він повинен байдуже ставитись до того, чи будуть встановлені обставини, що підлягають доказуванню, в кожному конкретному випадку.Доказування розглянуто у широкому і вузькому значеннях: у широкому - як здійснення усієї пізнавальної діяльності субєктів, які ведуть процес, що охоплює не тільки оцінку, а й збирання та перевірку доказів, у вузькому - лише як логічну діяльність щодо обґрунтування певної тези. Доказова діяльність суду проявляється також і в тому, що він зобовязаний мотивувати свій вирок або інше рішення, тобто навести докази, на яких ґрунтуються його висновки. Діяльність суду з логічного обґрунтування висновків представляє собою доказування у вузькому значенні, тобто відповідає уявленням тих авторів, які зводять доказування до логічних операцій, однак при цьому виключають суд з кола субєктів доказування. Таким чином, до субєктів кримінально-процесуального доказування дисертант відносить суд (суддю), прокурора, слідчого, начальника слідчого відділу, орган дізнання, особу, яка провадить дізнання, підозрюваного, обвинуваченого (підсудного, засудженого, виправданого), захисника, потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача, їх представників, законного представника неповнолітнього підсудного, правопорушника (у справах з протокольною формою досудової підготовки матеріалів). Ознаками інституту судового контролю виступають регламентація Конституцією та КПК України кримінально-процесуальної діяльності суду, сутністю якої є контроль за законністю та обґрунтованістю визначених у законі дій і рішень органів досудового розслідування; спрямованість цієї діяльності на врегулювання конфлікту між сторонами обвинувачення і захисту; предмет контролю і межі його розвязання судом передбачені законом; ініціатива розвязання конфлікту виходить не від суду, а від зацікавлених осіб; результатом судового контролю є загальнообовязкове, забезпечене примусовою силою держави судове рішення у формі постанови судді.У висновках дисертації на основі проведеного узагальнення і систематизації наукових уявлень про суд як субєкт доказування в кримінальному процесі сформульовано наукові положення та рекомендації, що відповідають вимогам наукової новизни, мають значення для науки й практики, зокрема: 1. Доказування у кримінальному процесі є особливим видом кримінально-процесуального пізнання, що може бути визначене як діяльність судді, прокурора, слідчого, начальника слідчого відділу, органу дізнання, особи, яка провадить дізнання, інших уповноважених кримінально-процесуальним законом субєктів, основу якої складають практичні дії та логіко-аналітичні операції щодо формування, перевірки і оцінки доказів для обґрунтування й мотивування відповідних процесуальних рішень з метою встановлення істини у кримінальній справі та вирішення завдань кримінального судочинства. Правові межі пізнавальної діяльності суду при розгляді кримінальної справи по суті визначаються обвинуваченням, сформульованим в обвинувальному висновку та в скарзі потерпілого у справі приватного обвинувачення, а при розгляді в апеляційній та касаційній інстанціях - межами апеляційного та касаційного оскарження. Доведено, що у випадках, коли особа звернулася зі скаргою до суду, вона має право брати участь у судовому розгляді своєї скарги і отримати копію постанови судді за результатами такого розгляду, що надасть цим особам реалізувати право на апеляційне оскарження.
План
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ
Вы можете ЗАГРУЗИТЬ и ПОВЫСИТЬ уникальность своей работы
