Сучасний культурний простір та семіотика музичного фестивалю (на матеріалах Харкова) - Автореферат

ХАРКІВСЬКА ДЕРЖАВНА АКАДЕМІЯ КУЛЬТУРИ Робота виконана на кафедрі хореографії, образотворчого мистецтва, теорії, історії музики та художньої культури Сумського державного педагогічного університету ім. Макаренка, доцент кафедри хореографії, образотворчого мистецтва, теорії, історії музики та художньої культури Захист відбудеться 31 січня 2007 року о 13 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 64.807.01. у Харківській державній академії культури за адресою: 61003, Харків, Бурсацький спуск, 4, Мала зала. З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Харківської державної академії культури за адресою: 61003, Харків, Бурсацький спуск, 4.Однією з головних ознак сучасного культурного простору України є надзвичайно швидке поширення фестивального руху, що, починаючи з 1990-х років, охопив практично всі міста та навіть села. Фестивалі як форма існування музичного мистецтва (альтернативна до сезонних концертів) утворили свого роду календар новітніх українських свят або, за визначенням О. У цьому сенсі на початку 1990-х років актуальності набуває саме фестиваль як альтернатива концертному сезону та резонансний засіб демонстрації культурної значущості певного просторового локусу. Проведення фестивалів стає фактором залучення міста як повноцінного культурного субєкту до світового культурного простору, а сам фестиваль набуває значення обовязкового атрибуту культурного центру. Виконуючи просторово-ідентифікаційні функції, фестиваль одночасно стає учасником „змагання” за статус у культурному просторі.Поняття семіотичної монади охоплює і культуру в цілому, і будь-який текст, в тому числі дійсність та людську особистість. Виявлено та проаналізовано суттєві ознаки простору культури, які обумовлюють генерування нових смислів і значень (І. Культура є одним із шарів „ландшафту-тексту”, і останній екстраполює на культурний простір і культурні феномени власні просторові категорії та поняття. Однією з універсальних просторових моделей, „запозичених” культурою у ландшафту, є ієрархія простору, що описується за допомогою схеми „Центр-Периферія-Провінція-Кордон” (В. Обумовлений проміжним, дисонуючим положенням культурного субєкту, ефект маргінальності виконує функцію „пружини”, що стимулює активність локусів у досягненні центральної позиції.Фестивалі сформували новий регламент культурного життя, нову модель споживання мистецтва: якщо раніше публіка „існувала” в режимі концертного сезону, насиченого гастрольними подіями, то тепер - від фестивалю до фестивалю. В умовах зниження гастрольної активності (особливо відчутної на периферії) фестивалі стають своєрідним ексцесом культурного життя, екстраординарним заходом. Фестивалі сприяють подоланню так званої „ностальгії за святом”, але за святом корпоративним, втілюючи надії інтелектуальної еліти щодо поліпшення стану сучасного культурного життя. Фестиваль стає оптимальною формою проведення музичних акцій, яка характеризується великою резонансністю та відповідає прагненням міст і регіонів підвищити свій статус у „новому” культурному ландшафті України, де тривають процеси „локального центрування” системи. В семіосфері міста зазначеного періоду значно активізується знаково-символічна діяльність: актуальності набуває ідея поліцентричного простору, повязана з мотивом „реваншу” - повернення колишнього столичного статусу Харкова, зростає популярність „східнословянського” міфу та міфу Першої столиці, поширюються тексти, які транслюють ідеї Центру (або „центральності”) та „винятковості”.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ