Визначення незалежності портрета в системі публіцистичних жанрів та класифікація його видів в періодичних виданнях. Дослідження методів, засобів творення і поетики портретного типу, композиційні і стилістичні особливості створення історичної пам"яті.
Аннотация к работе
Київський національний університет імені Тараса Шевченка АВТОРЕФЕРАТ дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наукУ дисертації здійснено комплексний аналіз сучасного жанру публіцистичного портрета, висунуто і доведено гіпотезу функціональної незалежності, методологічної і поетикової самодостатності жанру. Історико-порівняльний метод існуючих портретних зразків дозволив сформувати загальну концепцію жанру і сформулювати його особливу роль у формуванні естетичної думки та створенні історичної памяті в іменах. Системно-типологічний метод дозволив виділити концепт жанру «обєкт - мета» і на його основі диференціювати різновиди публіцистичних портретів у однорідні типологічні ряди.У сучасних журналістикознавчих дослідженнях портрету відмовлено у самостійності, дослідники, відносячи його в ряд нарисової групи, яка фактично зникла зі шпальт видань, позбавляють цей жанр функціональної незалежності і поетичної самобутності, хоча він є одним із найдавніших жанрів в історії публіцистики і одним із найбільш розповсюджених і популярних жанрів сучасності. За своїм функціональним діапазоном портрет є унікальним жанром: від біографічного інформування про особистість - до осягнення її духовної сутності та виділення індивідуальної домінанти; портрет виконує інформаційну, політико-пропагандистську, просвітницьку, естетичну та креативну функції. У сучасних жанрових концепціях дослідники відносять портрет до нарисової групи, наслідуючи радянську традицію, скоріше, за звичкою, а не за практичним досвідом. Не заперечуючи вагомий внесок радянського журналістикознавства в теорію та історію вітчизняної журналістики, все ж не можна погодитися з тим, що нарис залишився достоту таким, яким він був за радянські часи, і що портрет, як і раніше, має винятково нарисову форму. У тих дослідженнях, де портрет розглядався як жанр, відсутній узагальнюючий погляд, який би обєднував всі типи портретів і всі етапи процесу портретування.У першому розділі «Портрет як жанр» наголошується на тому, що фактично до останнього часу не було досліджень, присвяченихкомплексному вивченню жанру портрета, і дана робота є першою спробою обгрутнування самостійності, функціональної самодостатності та поетикової самобутності жанру. Ті дослідження, що розглядають портрет як текстове утворення диференційовано на видові дослідження, що зосереджені на вивченні одного портретного різновиду і на ті, що присвячені вивченню поетики портретування. Але не можна виключати й субєктивні причини непослідовності вивчення жанру, як то: довільний підхід науковців у виборі предмету дослідження (за відсутності загальної концепції жанру, роботи, присвячені вивченню окремих прийомів портретування, не могли прислужитися формулюванню концепту жанру); складання науковцями неоднорідних класифікацій, які вносили неясність в розуміння не тільки типології, але й самої структури жанру. Керуючись концептом «обєкт-мета», було виділено портрети: літературний (обєкт зображення - письменник), політичний (обєкт зображення - політик), історичний (обєкт зображення - історично значуща особа), мистецький (інша назва - «творчий»; обєкт зображення - представник творчої професії, професійний (інша назва - «соціальний»; обєкт зображення - представник нетворчої професії). Подалі ця загальна класифікація деталізувалася шляхом диференціації підходів у вивченні і зображенні персонажу; змістового тла (літературно-критичний, літературно-біографічний, критико-біографічний портрети); функцій, що виконують портрети у ЗМІ (політичний портрет, портрет політика, міжнародний політичний портрет).Обєкт зображення (тобто персонаж) обумовлює такі концептуальні засади тексту: змістове тло (літературна творчість - у літературно-критичному портреті; політична діяльність - у власне політичному портреті; біографічні відомості - у портреті політика, літературно-біографічному портреті, тощо); способи вивчення персонажу (критико-текстологічний спосіб - літературно-критичний портрет; дослідницько-пошуковий спосіб - історичний портрет; соціологічний спосіб - професійний портрет і т.д.); методи творення (аналітичний метод - політичний, літературно-критичний, критико-біографічний портрети; нарисовий - портрет політика, історичний, професійний портрети); функціональні особливості (просвітницька функція - міжнародний політичний портрет, мистецький портрет, інформаційно-розважальна функція - мистецький, професійний портрети, рекламна функція - політичний портрет). У ході дослідження було виявлено теоретичні передумови домінування портрета над будь-якими методами, що лежать в основі жанру на підставі первинної, аутентичної, історичної мети (завдання) - зображувати, відтворювати, пізнавати людину. Виділено концепт і сформульовано загальне визначення портрета дали змогу долучити до єдиної класифікації ті портретні різновиди, які тривалий час були осторонь, зокрема, всю гілку літературних портретів, історичний та творчий (мистецький) портрети.