Стилістично-маркована лексика у сучасній лінгвістичній літературі. Актуальність творчостi Лесі Українки. Експресивні можливості онімів у "Лісовій пісні". Розкриття характерів героїв крiзь назви спорідненості і свояцтва. Діалектизми в мові персонажів.
Ніхто в україніській літературі до Лесі Українки, як стверджують дослідники її творчості, не підніс національних фольклорних міфічних образів до рівня такого філософського узагальнення, як це зробила поетеса у своїй драмі. Інтерес дослідників спрямований, в основному, на літературну ономастику останніх десятиріч, і майже недослідженими залишаються сьогодні оніми ХІХ - початку ХХ століття, зокрема, спадщина Лесі Українки, чия творчість мала помітний вплив на подальший розвиток усієї української літератури. У цій роботі я проаналізувала найвидатніший твір Лесі Українки, вершину її поетичної майстерності, найбільший шедевр, апогей її творчості - „Лісову пісню”, яка була написана протягом 10 - 12 днів і завершена на Кавказі 25 липня 1911 р. Добираючи власні імена героям творів, автор перш за все звертає увагу на первинне значення імені, намагається якнайповніше виразити характер персонажа. Підтвердженням цього є власні імена в „Лісовій пісні” Лесі Українки, які утворюють справжню онімну поліфонію, і це ономастичне багатоголосся значно посилює сюжетно-тематичну лінію твору, працює на образну систему, утворюючи й гармонійні поєднання, і опозиційні контрасти, дисонуючи з головним персонажем або з ідейним навантаженням.Актуалізація маркованих слів у сучасній українській мові повязана з різними за своєю природою тенденціями: прагненням до інтелектуалізації мови, що зумовлює активне вживання книжної стилістично маркованої лексики, з одного боку, та посиленою увагою до лексики, яка є засобом національної ідентичності й самобутності (територіально маркованої (в основному слів, характерних для західноукраїнської мовної практики та мови української діаспори), хронологічно маркованої й розмовної функціонально забарвленої (з ознаками своєрідної фонетичної, морфологічної та словотвірної будови української мови), з другого боку. Останнім часом спостерігаються й негативні тенденції до надмірної лібералізації та демократизації літературної норми, до „орозмовлення" української літературної мови, у звязку з чим почали активно вживатися соціально, конотативно й функціонально марковані колоквіальні лексичні одиниці. Леся Українка активно використала можливості української мови, такі як експресивні можливості онімів, оцінні назви осіб, спорідненості і свояцтва, діалектизми, просторічно-розмовна лексика та ін. У драмі-феєрії "Лісова пісня" Леся Українка виразила свій народ, його ментальність, його поетичну душу. Леся Українка оперує в "Лісовій пісні" фігурами нижчої демонології, тобто такими міфологічними постатями, що існують у множині, однак поетеса робить ці загальні назви власними (Мавка, Русалка).
Вы можете ЗАГРУЗИТЬ и ПОВЫСИТЬ уникальность своей работы
