Сучасна українська ділова мова: етапи становлення, проблеми та перспективи розвитку - Курсовая работа

Літературна мова зазнає свідомого впливу носіїв національної мови, які дбають про дотримання літературних. норм, розширення її функцій. Завдяки стабільності літературних норм здобутки в галузі господарського, суспільно-політичного, культурного, художньо-естетичного життя нації зберігаються у літературній мові і передаються новим поколінням. Літературна мова взаємодіє з іншими формами національної мови, зазнає впливу усної розмовної практики, пристосовуючи літературні норми до адекватного вираження думки й почуттів. Літературна мова порівняно з діалектами має ширші можливості взаємодії з іншими мовами, запозичуючи терміни, розвиваючи жанрово-стильові різновиди. Як наддіалектична форма національної мови літературна мова має розгалужену систему синонім, рядів, її лексичні багатства відображаються у словниках омонімів, паронімів, у лексиконах іншомовних слів, що приходять у літературну мову через книжні стилі.Тому єдиним розумним виходом з ситуації, що склалася, може стати лише одне - усвідомлення того факту, що мова є живим організмом, який постійно змінюється і вдосконалюється так, щоб відповідати вимогам життя, і тому вирішення цього питання неможливе без розуміння його взаємозвязку з побудовою держави в цілому. Розвиток української в останні десятиліття відбувався не настільки повноцінно, як розвиток інших мов, тому в ній відсутні деякі мовні звороти, притаманні їм, як наприклад форми тривалого часу, і тому мова виявилася не настільки збагаченою термінами та словами іншомовного походження, як інші мови, які за цей час розвивалися в більш сприятливих умовах. Російськомовні громадяни України не впевнені в тому, що їхнє право спілкуватися рідною мовою буде збережене і надалі і не буде залежати від політичної конюнктури чи результатів чергових виборів та не бачать перспективи розвитку своєї мови в умовах України на майбутнє. Серед них є наслідки і позитивні - як от підвищення авторитету української мови та розвиток мови в культурній сфері, але в цілому, якщо ця проблема раз за разом виникає знову, то це свідчить і про те, що нормальної тенденції розвитку все-ще так і немає, тим більше на віддалене майбутнє - оскільки повністю знищити російську мову в Україні все-одно ніколи не вдасться при будь-якій політиці і при будь-якій владі і все-одно ніхто не знає, що робити далі і рано чи пізно цю проблему все-таки прийдеться вирішувати, хай навіть і при іншому процентному співвідношенні кількості громадян, які розмовляють різними мовами. З іншого - мова йде про те, що вся та південно-східна частина України, яка тепер говорить переважно російською, дійсно в різні періоди історії України заселялася представниками різних народів, переважно росіянами, або народами, для яких російська мова виконувала роль мови міжнаціонального спілкування.Тобто в цьому плані річ має йти, по-суті, про якийсь акт громадянського примирення, що в свою чергу вимагає і відповідного кроку і з боку представників цих народів - усвідомлення того, що вони прийшли на землі чужого народу, які проте тепер стали їхніми і в цьому плані вони повинні нести рівну з усіма відповідальність за майбутню долю своєї держави. Можливо слушною була би пропозиція про написання нової Конституції України, або про внесення таких змін в існуючу конституцію, в яких би враховувалася вся вищенаведена аргументація. Ідеальним варіантом тут мало би бути те, що кожен громадян України мав би мати право писати звернення в державні установи рідною мовою. Наприклад - що якщо кількість людей однієї національності на даній території перевищує якийсь певний мінімальний процент - то тоді в такі державні установи має вводитися чиновник чи перекладач, який би забезпечував право таких громадян звертатися рідною мовою. А проте, виходячи з презумпції невинності, тут має бути застосований зовсім інший підхід - що в тому випадку, коли громадянин України виступає в суді перед державою в якості звинуваченого - то тоді йому такий адвокат, перекладач чи може навіть документальний супровід рідною мовою має бути забезпечений на його вимогу за рахунок держави в будь-якому випадку, незалежно від процентного співвідношення громадян такої національності на тій території, де відбувається засідання такого суду.