Сучасні методи антикризового управління фінансовою діяльністю банку - Статья

Антикризове управління діяльністю банком зазвичай визначається як набір відповідних методів, прийомів та управлінських дій, спрямованих на виявлення, попередження та подолання кризових явищ та ситуацій для того, щоб у подальшому забезпечити стабільну беззбиткову діяльність банківських установ. Трансформувалися і цілі діяльності банків: якщо раніше банки були орієнтовані на ефективність діяльності, стабільність та прибутковість, то сьогодні все важливішим стає питання виживання та стабілізації фінансового стану [1, с. Він полягає у визначенні величини неузгодженої позиції, яка наражає банк на ризик та у визначенні шокової величини зміни зовнішнього фактора - валютного курсу, процентної ставки тощо, а поєднання цих величин дає уявлення про те, яку суму збитків чи доходів отримає банк, якщо події розвиватимуться за закладеними припущеннями. Серед організаційно-управлінських методів антикризового управління фінансовою діяльністю банку є розробка і впровадження систем ризик-менеджменту, що спрямовані на досягнення основних бізнес-цілей банку і виконання таких завдань: ідентифікацію ризиків і можливих загроз та проблем повязаних з ними; оцінку негативних наслідків, які може заподіяти кожен ризик; визначення причин виникнення ризиків; оцінку можливих варіантів розвитку проблем та визначення чинників, які можуть погіршити ситуацію; нейтралізацію загроз та усунення проблем шляхом вибору відповідних важелів впливу на загрозу та методів подолання проблем; постійний аналіз ефективності вжитих заходів та моніторинг наявності ризиків; розробку заходів, спрямованих на подолання ризиків банку в короткостроковому і в довгостроковому періодах, їх оцінку та контроль. При цьому вітчизняним банкам доцільно здійснювати реструктуризаційні процеси, виходячи з основних правил, прийнятих в країнах ЄС: 1) кожен постраждалий від кризи банк повинен буде показати, що ця реструктуризація є досить глибокою, щоб дозволити банку покрити всі свої витрати і забезпечити відповідну рентабельність власного капіталу, не вдаючись до державного фінансування; 2) процес відновлення життєздатності банків може тривати до 5 років, що забезпечує значно більшу гнучкість банків у їх плануванні; 3) банк у визначенні суми фінансової допомоги повинен зазначити у плані частину власних витрат на реорганізацію; 4) у ході трансформації банки можуть виплачувати дивіденди та обслуговувати субординований борг із прибутку, отриманого від фінансової діяльності; 5) банки, які отримують відносно свого розміру меншу допомогу, або беруть на себе велику частку витрат реструктуризації, або не є важливими учасниками ринків, можуть уникнути обмежень у вигляді недопущення зростання операцій або залучення коштів вкладників; 6) для запобігання використання банками державної підтримки для досягнення конкурентної переваги, їм може бути заборонено використовувати державну допомогу в придбанні конкуруючих компаній та інших форм використання особливого статусу банку на ринку (порівняно з банками, які покладаються на недержавну підтримку) [3].