Суб’єктивна модальність у діалозі та полілозі сучасної української драми (семантика та прагматика) - Автореферат

Субєктивна модальність у діалозі та полілозі сучасної української драми (семантика та прагматика)Ємність поняття «модальність» та її субкатегорії субєктивної модальності (СМ), що розуміються і вузько, і широко, в лінгвістичному семантико-прагматичному ракурсі, тобто як комунікативно-дискурсивна категорія, не набули свого однозначного, вичерпного й остаточного тлумачення, хоча історія її дослідження сягає часів античності. Актуальність теми дослідження визначається недостатнім і суперечливим вивченням питань, повязаних зі встановленням семантичного навантаження СМ у дискурсах реплікованої природи, визначенням етіології субєктивно-модального забарвлення реплік персонажів у драмі, їхнього статусу й місця, закономірностей вияву та навантаження в загальній смисловій та інформаційній площині драматургічного твору, потребами, викликаними включенням до функціонально-семантичних характеристик категорії СМ, що стали вже класичними в синтаксисі, прагматичної координати, роль якої у вираженні субєктивно-модальних значень на рівні дискурсу з конкретним субєктом-мовцем набуває пріоритетного статусу. Мета роботи полягає в ідентифікації чинників, що спричиняють появу додаткової субєктивно-модальної площини репліки й тематичного діалогічного блоку (ТДБ) драматургічного дискурсу (ДД), встановленні типології таких смислів, виявленні специфічних для ДД маркерів СМ і доведення спроможності кваліфікування СМ як семантико-прагматичної категорії діалогічного дискурсу. Поставлена мета передбачає розвязання таких завдань: 1) зясувати загальну характеристику і модель функціонування ДД; 2) встановити принципи диференціації монологічного, діалогічного та полілогічного мовлення в реплікованих дискурсах; 3) виявити закономірності смислової, структурної та синтаксичної організації тексту драми; 4) визначити місце і статус СМ серед інших текстово-дискурсивних категорій; 5) описати специфіку вираження субєктивно-модальних значень у ДД з урахуванням її семантико-прагматичного статусу в художньому літературному творі; 6) схарактеризувати семантичну конгруентність оцінки та СМ у ДД, класифікувавши і кваліфікувавши додаткові субєктивно-модальні смисли, каузовані вербальними та паравербальними чинниками; 7) простежити вплив субєктивності, конситуації, підтексту, розуміння референтної ситуації персонажем-мовцем на загальну інформаційну та смислову площину репліки чи ТДБ; 8) дослідити субєктивно-модальну потенцію паратексту в драмі як у невласне креолізованому дискурсі. Методологія дослідження ґрунтується на дослідженні характеру взаємодії, взаємозвязку плану змісту й плану вираження в мовленні, що повязано з однією з фундаментальних проблем лінгвістичної теорії - функціонуванням мовних одиниць у тексті та дискурсі, а також на принципі цілісного комплексного підходу до мовленнєвих явищ і закономірностей їхнього функціонування в художньому контексті, що передбачає багаторівневий аналіз тексту.Зясуванню моделі функціонування ДД присвячено перший розділ дисертації «Драматургічний дискурс: загальна характеристика і модель функціонування», в якому розкриваються проблеми співвідношення лінгвістичних понять дискурсу й тексту, монологу, діалогу та полілогу драми; виокремлюються загальнодискурсивні та специфічні категорії драматургічного твору; описуються його структурно-композиційні та структурно-змістові одиниці. «Поняття дискурсу і тексту на сучасному етапі розвитку лінгвістики» з урахуванням лінгвістичного, гносеологічного, психологічного і прагматичного підходів встановлено, що у драматургічних текстах на перший план виступають проблеми кодування й декодування змісту й інтенційної інформації персонажів, оскільки вербальна інформація ТДБ не завжди вповні розкриває наміри автора репліки. Якубинського та ін.) на сутність і співвідношення понять «текст» і «дискурс», слід констатувати, що дискурс - це своєрідне «віддзеркалення» тексту в свідомості конкретного індивіда в конкретній ситуації. Антропоцентричність драми дозволяє говорити про трипланову експлікацію субєктивно-модального забарвлення тексту з відповідними субєктивно-модальними площинами - автора (через паратекст), персонажів (через репліки чи реакції на репліки), читача (згідно з рівнем його естетичної компетенції). Набуваючи у мовленні свого субєкта - особу, яка витворює його, - текст у ранзі дискурсу всотує в себе всю привнесену субєктом інформацію, і виражає її завдяки засобам категорії СМ, а концентрація субєктивно-модального забарвлення дискурсу на всіх координатах постає не однаковою.