Створення сприятливих умов для максимальної інтенсифікації збалансованого розвитку регіону - Статья

Створення сприятливих умов для максимальної інтенсифікації збалансованого розвитку регіону Визначено взаємозвязок понять, що відбивають складові регіонального управління, яке здійснюється у державі.У свою чергу державне регіональне управління включає державне управління цілісним соціально-економічним територіальним комплексом держави у просторовому аспекті, до якого відносяться збалансування розвитку всіх регіонів та впровадження цільових програм, що охоплюють територію (або частки території) кількох регіонів, та державне управління кожним окремим регіоном. Виходячи з того, що соціально-економічні територіальні системи постійно розвиваються (не зважаючи на те, як змінюється їх загальний стан: на гірше чи на краще), управління ними недоцільно ділити на управління функціонуванням та управління розвитком, тому замість поняття “регіональне управління” як рівнозначне може використовуватися поняття “управління регіональним розвитком”. При цьому державне регіональне управління по праву може мати назву “державне управління регіональним розвитком”, що, за аналогією до попереднього виділення складових, включає державне управління регіональним розвитком усієї країни та державне управління розвитком її регіонів. Що стосується самоврядування регіонів, то йому відповідає поняття “самоуправління регіонів щодо забезпечення власного розвитку”, яке разом з державним управлінням розвитком регіонів входить до складу управління розвитком регіонів. Таким чином, при структуруванні регіонального управління та управління регіональним розвитком за територіальним принципом, у їх складі можна виділити державне регіональне управління усією країною та управління регіонами (або державне управління регіональним розвитком країни та управління розвитком регіонів).Розглядаючи взаємозвязок між складовими управління регіональним розвитком у межах країни, необхідно зупинитись на проблемі застосування певної термінології для відображення впливу, що його здійснює держава на просторовий розвиток усієї країни та на розвиток її регіонів. Зважаючи на те, що наявність значного розбігу у досягненнях регіонів України сама по собі є обєктивним явищем (тим більше, що сильний регіон має кращий соціально-економічний потенціал для розвитку, а отже може розвиватися більшими темпами, тим самим поглиблюючи існуючу між регіонами істотну диференціацію), то завданням держави, є “недопущення аномально високої територіальної диференціації" [4, с.598]. Заснований на цьому підхід до здійснення державного управління регіональним розвитком спрацює на користь державі та підвищенню рівня розвитку всіх територіальних складових України лише за умов, що у відповідний механізм буде заздалегідь закладене стимулювання зусиль кожного регіону до ефективного використання наявних ресурсів, інновацій, нарощування власного потенціалу, щорічного зростання життєвого рівня населення, орієнтації на довгострокову перспективу. Для цього може бути використана така характеристика ситуації в регіонах як темпи росту інтегрального показника регіонального розвитку, яка враховуватиме всі складові розвитку кожного з регіонів та залежатиме не стільки від рівня, що вже досягнений, скільки від реального внеску адміністративного регіону протягом конкретного періоду у підвищення власного рівня соціально-економічного розвитку. При аналізі цього підходу до формування механізму регіонального управління, не можна залишити поза увагою кількох суттєвих положень: по-перше, розмежування компетенції має бути не лише між рівнями управління, а й між системою органів державного управління та місцевого самоврядування; по-друге, самофінансування всіх “територіальних одиниць" нереальне або недоцільне з точки зору забезпечення певних стандартів життя для всіх мешканців держави; по-третє, надання “максимальних прав” низовим ланкам позбавляє цілісну систему регіонального управління таких переваг централізації, як контроль та координація здійснення окремих функцій, уникнення ситуації зростання окремих територіальних підсистем за рахунок інших, ефективне використання досвіду більш досвідчених керівників та спеціалістів; по-четверте, передача повноважень (причому не делегування, а повна передача) у сучасних умовах України має відбуватися згори донизу, бо при створені держави території вже передали їй більшість функцій (так, було б дивним, якщо б всі регіони знову перебрали на себе оборону кордонів, а потім незалежно один від одного вирішували, чи потрібно віддати це у відання державних органів влади).