Структурно-семантичні, стилістичні та текстові функції епітета в історичному романі (на матеріалі творів другої половини XIX – першої половини XX ст.) - Автореферат

бесплатно 0
4.5 272
Теоретичні засади дослідження епітетних словосполучень як конструктивних одиниць побудови художньо-історичних текстів про добу Козаччини. Основні принципи застосування поняття функціонально-семантичного поля до зафіксованих у досліджуваних текстах ЕС.


Аннотация к работе
Національна академія наук УкраїниРоботу виконано у відділі стилістики та культури мови Інституту української мови НАН України. Захист відбудеться 13 грудня 2005 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.173.01 при Інституті української мови НАН України за адресою: 01001, Київ-1, вул. Дисертацію присвячено дослідженню семантичної структури, стилістичних і текстових функцій епітета в історичних романах П. Зафіксовані в аналізованих текстах епітетні словосполучення структуровано у функціонально-семантичне мегаполе “Козаччина”, що обєднує макрополя “Історична доба”, “Україна”, “Запорозька Січ”, “Козацтво”. У макрополі “Козацтво” проаналізовано мікрополя епітетних словосполучень “Віра”, “Вороги/Союзники”, “Зброя, національні клейноди”, “Побут”, “Одяг”, “Коні”.Вагоме місце в історії розвитку української історичної белетристики посідають романи Пантелеймона Куліша “Чорна рада: Хроніка 1663 р.”, Івана Нечуя-Левицького “Гетьман Іван Виговський” та Андрія Чайковського “Сагайдачний”. Передумови його виникнення були закладені ще в літописах доби Київської Русі та Козаччини (“Літопис Самовидця”, “Літопис Граб’янки”, “Літопис Самійла Величка”), в історичних думах та піснях. Твір “Чорна рада: Хроніка 1663 р.” уперше був надрукований 1857 р., друге видання - у 1890 р., перевидавався - у 20-30 рр., після кількадесятилітнього замовчування знову зявився друком у 1990 р. Нечуя-Левицького “Гетьман Іван Виговський” уперше був надрукований у Галичині відразу ж після написання в 1899 р.; наступне видання роману зявилося майже через століття (1991 р.) у незалежній Україні. ХХ ст. про добу козацтва, що містять важливу лінгвокраїнознавчу інформацію, а також становлять цінне джерело дослідження історії стилів української літературної мови, зокрема з погляду структурно-семантичної і функціонально-стилістичної ролі в художніх текстах епітетних словосполучень як зображальних і експресивно-оцінних компонентів індивідуального стилю, як показників мовного жанру в його історичному розвитку.Зафіксовані в досліджуваних текстах ЕС становлять ієрархічну структуру, що складається з мегаполя “Козаччина” та макрополів ЕС “Історична доба”, “Україна”, “Запорозька Січ”, “Козацтво”. Її визначають 1) власна назва Україна, 2) інваріант її історичної назви Велике князівство Руське, 3) перифрази: а) із семою ‘країна’, ‘держава’ - рідна земля, рідний край, козацький край, українська земля, б) перифрази народнопоетичного походження - тихі води, ясні зорі, край веселий; козацька мати, в) перифрази біблійного, індивідуально-авторського походження - багатий край, цей родючий Єгипет, текучий молоком і медом, багатий на пшеницю і на усякі земні овочі; вітчина войовничого і давно славного на морі й суходолі народу українського, 4) назва простору - степ, 5) повязані з реалією Україна власні назви Дніпро, Київ, Софія, Гулевичівна, Гізель та ін. Це загальні назви воїнів: козак, запорожець, низовець, січовик, лицар; назви військових звань, чинів, посад: гетьман, полковник, ватажок, сотник, отаман, старшина, писар; назви представників окремих військових загонів: обозний, кошовий, курінний, осавул; назви воїнів, які виконували певну військову службу чи додатковий обовязок або певний вид роботи при війську: хорунжий, бунчуковий, дозорець, гармаш, могильник, драбинник, сурмач, тимпанник, весляр (гребець); представники супротивної сторони: татарсько-турецькі суспільні відносини - яничари, кримці, паша, хан, мурза; реалії польського суспільства - жовніри, підкоморії, підскарбії, коронні (державні), польні (помічники коронного гетьмана), мостиві, зацні тощо. Особливістю епітетизації цих назв є перевага семи ‘сильний’ - великий, лютий, страшний (страшенний). Напр.: “З обох боків наскочили козаки на татарський табір, і почалася страшна рукопашня” (Чайковський); “Гетьман не був страхополох, видержував не раз великі битви” (Нечуй-Левицький); “Потім схопились ліворуч та розпочали знов герць, лютий, страшніший первого” (Куліш). За таким самим контрастним принципом розподіляються найчастотніші дистрибути ЕС: переважно позитивний оцінний зміст передають дистрибути козак, козарлюга, запорожець, січовик, низовець, товариш, лицар, отаман, козацтво, лицарство, товариство, Україна, народ, Запорозька Січ, кінь, шабля, слава, воля, звичай.
Заказать написание новой работы



Дисциплины научных работ



Хотите, перезвоним вам?