Структурно-семантичні, стилістичні та текстові функції епітета в історичному романі (на матеріалі творів другої половини XIX – першої половини XX ст.) - Автореферат

Національна академія наук УкраїниРоботу виконано у відділі стилістики та культури мови Інституту української мови НАН України. Захист відбудеться 13 грудня 2005 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.173.01 при Інституті української мови НАН України за адресою: 01001, Київ-1, вул. Дисертацію присвячено дослідженню семантичної структури, стилістичних і текстових функцій епітета в історичних романах П. Зафіксовані в аналізованих текстах епітетні словосполучення структуровано у функціонально-семантичне мегаполе “Козаччина”, що обєднує макрополя “Історична доба”, “Україна”, “Запорозька Січ”, “Козацтво”. У макрополі “Козацтво” проаналізовано мікрополя епітетних словосполучень “Віра”, “Вороги/Союзники”, “Зброя, національні клейноди”, “Побут”, “Одяг”, “Коні”.Вагоме місце в історії розвитку української історичної белетристики посідають романи Пантелеймона Куліша “Чорна рада: Хроніка 1663 р.”, Івана Нечуя-Левицького “Гетьман Іван Виговський” та Андрія Чайковського “Сагайдачний”. Передумови його виникнення були закладені ще в літописах доби Київської Русі та Козаччини (“Літопис Самовидця”, “Літопис Граб’янки”, “Літопис Самійла Величка”), в історичних думах та піснях. Твір “Чорна рада: Хроніка 1663 р.” уперше був надрукований 1857 р., друге видання - у 1890 р., перевидавався - у 20-30 рр., після кількадесятилітнього замовчування знову зявився друком у 1990 р. Нечуя-Левицького “Гетьман Іван Виговський” уперше був надрукований у Галичині відразу ж після написання в 1899 р.; наступне видання роману зявилося майже через століття (1991 р.) у незалежній Україні. ХХ ст. про добу козацтва, що містять важливу лінгвокраїнознавчу інформацію, а також становлять цінне джерело дослідження історії стилів української літературної мови, зокрема з погляду структурно-семантичної і функціонально-стилістичної ролі в художніх текстах епітетних словосполучень як зображальних і експресивно-оцінних компонентів індивідуального стилю, як показників мовного жанру в його історичному розвитку.Зафіксовані в досліджуваних текстах ЕС становлять ієрархічну структуру, що складається з мегаполя “Козаччина” та макрополів ЕС “Історична доба”, “Україна”, “Запорозька Січ”, “Козацтво”. Її визначають 1) власна назва Україна, 2) інваріант її історичної назви Велике князівство Руське, 3) перифрази: а) із семою ‘країна’, ‘держава’ - рідна земля, рідний край, козацький край, українська земля, б) перифрази народнопоетичного походження - тихі води, ясні зорі, край веселий; козацька мати, в) перифрази біблійного, індивідуально-авторського походження - багатий край, цей родючий Єгипет, текучий молоком і медом, багатий на пшеницю і на усякі земні овочі; вітчина войовничого і давно славного на морі й суходолі народу українського, 4) назва простору - степ, 5) повязані з реалією Україна власні назви Дніпро, Київ, Софія, Гулевичівна, Гізель та ін. Це загальні назви воїнів: козак, запорожець, низовець, січовик, лицар; назви військових звань, чинів, посад: гетьман, полковник, ватажок, сотник, отаман, старшина, писар; назви представників окремих військових загонів: обозний, кошовий, курінний, осавул; назви воїнів, які виконували певну військову службу чи додатковий обовязок або певний вид роботи при війську: хорунжий, бунчуковий, дозорець, гармаш, могильник, драбинник, сурмач, тимпанник, весляр (гребець); представники супротивної сторони: татарсько-турецькі суспільні відносини - яничари, кримці, паша, хан, мурза; реалії польського суспільства - жовніри, підкоморії, підскарбії, коронні (державні), польні (помічники коронного гетьмана), мостиві, зацні тощо. Особливістю епітетизації цих назв є перевага семи ‘сильний’ - великий, лютий, страшний (страшенний). Напр.: “З обох боків наскочили козаки на татарський табір, і почалася страшна рукопашня” (Чайковський); “Гетьман не був страхополох, видержував не раз великі битви” (Нечуй-Левицький); “Потім схопились ліворуч та розпочали знов герць, лютий, страшніший первого” (Куліш). За таким самим контрастним принципом розподіляються найчастотніші дистрибути ЕС: переважно позитивний оцінний зміст передають дистрибути козак, козарлюга, запорожець, січовик, низовець, товариш, лицар, отаман, козацтво, лицарство, товариство, Україна, народ, Запорозька Січ, кінь, шабля, слава, воля, звичай.