Структурно-композиційні та семантико-прагматичні особливості французького епістолярного роману XVIII–XX століть (на матеріалі творів Ш. де Лакло, О. де Бальзака, А. де Монтерлана) - Автореферат
Місце епістолярного стилю в системі функціональних стилів. Структурні та композиційні характеристики французького епістолярного роману XVIII–XX ст.., його семантико-прагматичні особливості. Специфіка функціонування іронії та інтертекстуальних зв’язків.
Аннотация к работе
Структурно-композиційні та семантико-прагматичні особливості французького епістолярного роману XVIII-XX століть (на матеріалі творів Ш. де Лакло, О. де Бальзака, А. де Монтерлана)У вітчизняній лінгвістиці епістолярний роман як специфічний жанр художнього тексту, який походить від сполучення певної форми вираження - листа - та літературного жанру - роману, досі залишається недослідженим. Можна було б стверджувати, що роман в листах походить із перетину форми листа та жанру роману (J. У звязку з цим епістолярний роман становить інтерес для лінгвостилістичних досліджень, що зумовлено особливою структурно-композиційною та семантико-прагматичною організацією даного типу художнього тексту, яка реалізує його особливий статус, здійснюючи естетичний вплив на свідомість читача. Звернення до вказаних творів зумовлене тим, що всі три романи є яскравими представниками епістолярного роману різних епох, відповідно, XVIII, XIX та XX століть, що дозволяє простежити розвиток французького епістолярного роману в діахронічному аспекті. Для досягнення поставленої в роботі мети використовуються такі методи дослідження: індуктивний метод, згідно з яким на підставі виділення лінгвостилістичних параметрів функціонування конкретного епістолярного тексту робиться висновок про загальні структурно-композиційні і мовностилістичні особливості в епістолярному романі взагалі; описовий метод, який полягає в описі комунікативних ситуацій епістолярного художнього тексту; компонентний аналіз, спрямований на пошук сем, які збагачують у творі мовні одиниці додатковим поняттєвим й емоційним змістом; синтаксичний аналіз застосований для відстеження ролі граматичних засобів у створенні художнього образу персонажа в епістолярному романі; контекстуально-ситуативний та інтерпретативний аналіз використаний для визначення текстових елементів, наділених додатковим емоційним змістом; елементи кількісного аналізу залучені для встановлення особливостей композиції та структури епістолярного роману.Епістолярний роман наближує читача до відчуттів персонажів у момент їх переживання: висловлювання в епістолярному романі здійснюється від першої особи в теперішньому часі. У ХХ столітті власне роман має спільні риси з епістолярним романом у тому, що у ньому персонажі та читач занурюються в теперішній час, у момент виконання дії, та заперечується роль автора як обізнаного в усьому розповідача (L. Ці різні функції можуть сполучатися, вони присутні в кожній передмові до романів у листах XVII-XVIII століть, епохи зародження та процвітання епістолярного роману у французькій літературі, однак поступово зникають у епістолярних романах ХІХ-ХХ століття. Довірена особа в цілому є не діячем, а спостерігачем чи читачем пригод адресанта, який виявляється єдиним персонажем у романі, як, наприклад, герой Алексіса у романі «Alexis ou le traite du vain combat» М. Це пояснюється тим, що кожен учасник веде декілька листувань, кожен персонаж підтримує стосунки якнайменше з трьома іншими: мадам де Турвель пише мадам де Воланж, мадам де Розмонд та Вальмону; Сесіль пише Дансені, мадам де Мертей та Вальмону; Вальмон пише мадам де Мертей, мадам де Турвель, Сесіль, Дансені, Азолану та отцю Ансельму; мадам де Мертей пише Вальмону, Сесіль, Дансені та мадам де Воланж.Композиційна організація листів у романі Ш. де Лакло «Les Liaisons dangereuses» стає засобом розвитку сюжету; у романі О. де Бальзака «Memoires de deux jeunes mariees» - установлює контраст між двома головними персонажами, розкриваючи головний задум твору; у романі А. де Монтерлана «Les jeunes filles» - засобом розкриття образів персонажів. У французькому епістолярному романі художній образ персонажа, будучи основним засобом вираження субєктивної модальності тексту, розкривається перш за все в мовленні персонажа. Аналіз статусної поведінки персонажів в епістолярному романі дозволяє краще зрозуміти їхнє місце у композиції твору, а аналіз мовних засобів, використаних у мовленні персонажів, надає змогу зробити висновок про соціальний статус героя, його культуру й освіту, характер, психічний стан, інколи про вік персонажа. Іронія у французькому епістолярному романі XVIII-XX століть розкривається не тільки в окремих іронічних висловлюваннях персонажів як стилістичний троп, а й у композиції твору, в оповіді, як це відбувається у романі Ш. де Лакло «Les Liaisons dangereuses», де використання іронії ускладнює процес характеристики персонажів і визначення субєкта висловлювання, що впливає на розуміння та інтерпретацію тексту. Якщо у XVIII столітті у творі Ш. де Лакло «Les Liaisons dangereuses» інтертекстуальність розкривається здебільшого експліцитно, виконуючи роль стилістичних засобів, то в романах О. де Бальзака «Memoires de deux jeunes mariees» ХІХ століття та А. де Монтерлана «Les jeunes filles» ХХ століття інтертекстуальні звязки залучені імпліцитно для характеристики художнього образу персонажа.