Структурно-композиційні та семантико-прагматичні особливості французького епістолярного роману XVIII–XX століть (на матеріалі творів Ш. де Лакло, О. де Бальзака, А. де Монтерлана) - Автореферат

Структурно-композиційні та семантико-прагматичні особливості французького епістолярного роману XVIII-XX століть (на матеріалі творів Ш. де Лакло, О. де Бальзака, А. де Монтерлана)У вітчизняній лінгвістиці епістолярний роман як специфічний жанр художнього тексту, який походить від сполучення певної форми вираження - листа - та літературного жанру - роману, досі залишається недослідженим. Можна було б стверджувати, що роман в листах походить із перетину форми листа та жанру роману (J. У звязку з цим епістолярний роман становить інтерес для лінгвостилістичних досліджень, що зумовлено особливою структурно-композиційною та семантико-прагматичною організацією даного типу художнього тексту, яка реалізує його особливий статус, здійснюючи естетичний вплив на свідомість читача. Звернення до вказаних творів зумовлене тим, що всі три романи є яскравими представниками епістолярного роману різних епох, відповідно, XVIII, XIX та XX століть, що дозволяє простежити розвиток французького епістолярного роману в діахронічному аспекті. Для досягнення поставленої в роботі мети використовуються такі методи дослідження: індуктивний метод, згідно з яким на підставі виділення лінгвостилістичних параметрів функціонування конкретного епістолярного тексту робиться висновок про загальні структурно-композиційні і мовностилістичні особливості в епістолярному романі взагалі; описовий метод, який полягає в описі комунікативних ситуацій епістолярного художнього тексту; компонентний аналіз, спрямований на пошук сем, які збагачують у творі мовні одиниці додатковим поняттєвим й емоційним змістом; синтаксичний аналіз застосований для відстеження ролі граматичних засобів у створенні художнього образу персонажа в епістолярному романі; контекстуально-ситуативний та інтерпретативний аналіз використаний для визначення текстових елементів, наділених додатковим емоційним змістом; елементи кількісного аналізу залучені для встановлення особливостей композиції та структури епістолярного роману.Епістолярний роман наближує читача до відчуттів персонажів у момент їх переживання: висловлювання в епістолярному романі здійснюється від першої особи в теперішньому часі. У ХХ столітті власне роман має спільні риси з епістолярним романом у тому, що у ньому персонажі та читач занурюються в теперішній час, у момент виконання дії, та заперечується роль автора як обізнаного в усьому розповідача (L. Ці різні функції можуть сполучатися, вони присутні в кожній передмові до романів у листах XVII-XVIII століть, епохи зародження та процвітання епістолярного роману у французькій літературі, однак поступово зникають у епістолярних романах ХІХ-ХХ століття. Довірена особа в цілому є не діячем, а спостерігачем чи читачем пригод адресанта, який виявляється єдиним персонажем у романі, як, наприклад, герой Алексіса у романі «Alexis ou le traite du vain combat» М. Це пояснюється тим, що кожен учасник веде декілька листувань, кожен персонаж підтримує стосунки якнайменше з трьома іншими: мадам де Турвель пише мадам де Воланж, мадам де Розмонд та Вальмону; Сесіль пише Дансені, мадам де Мертей та Вальмону; Вальмон пише мадам де Мертей, мадам де Турвель, Сесіль, Дансені, Азолану та отцю Ансельму; мадам де Мертей пише Вальмону, Сесіль, Дансені та мадам де Воланж.Композиційна організація листів у романі Ш. де Лакло «Les Liaisons dangereuses» стає засобом розвитку сюжету; у романі О. де Бальзака «Memoires de deux jeunes mariees» - установлює контраст між двома головними персонажами, розкриваючи головний задум твору; у романі А. де Монтерлана «Les jeunes filles» - засобом розкриття образів персонажів. У французькому епістолярному романі художній образ персонажа, будучи основним засобом вираження субєктивної модальності тексту, розкривається перш за все в мовленні персонажа. Аналіз статусної поведінки персонажів в епістолярному романі дозволяє краще зрозуміти їхнє місце у композиції твору, а аналіз мовних засобів, використаних у мовленні персонажів, надає змогу зробити висновок про соціальний статус героя, його культуру й освіту, характер, психічний стан, інколи про вік персонажа. Іронія у французькому епістолярному романі XVIII-XX століть розкривається не тільки в окремих іронічних висловлюваннях персонажів як стилістичний троп, а й у композиції твору, в оповіді, як це відбувається у романі Ш. де Лакло «Les Liaisons dangereuses», де використання іронії ускладнює процес характеристики персонажів і визначення субєкта висловлювання, що впливає на розуміння та інтерпретацію тексту. Якщо у XVIII столітті у творі Ш. де Лакло «Les Liaisons dangereuses» інтертекстуальність розкривається здебільшого експліцитно, виконуючи роль стилістичних засобів, то в романах О. де Бальзака «Memoires de deux jeunes mariees» ХІХ століття та А. де Монтерлана «Les jeunes filles» ХХ століття інтертекстуальні звязки залучені імпліцитно для характеристики художнього образу персонажа.

Основний зміст роботи