Структурні та функціональні особливості вторинної предикації в сучасній англійській мові (досвід формально-граматичного моделювання) - Автореферат

АВТОРЕФЕРАТ дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наукВедуться лінгвістичні дослідження не лише речення як цілісного утворення (І.Р.Буніятова, І.Р.Вихованець, А.П.Загнітко), але й окремих синтаксичних одиниць, притаманних тій чи іншій мові (Б.В.Бабич, Н.І.Гусар, К.В.Макуца, Н.Г.Самофалова, І.Є.Снісаренко та ін.), які відображають своєрідність поверхневої репрезентації глибинних пропозиційних структур. До них належать структури, що традиційно іменуються складний додаток (Complex Object), складний підмет (Complex Subject), інфінітивна конструкція з прийменником “for” (For-to-Infinitive Construction), абсолютна конструкція (Absolute Construction) і герундіальна предикативна конструкція (Gerundial Predicative Construction). Потреба сучасного мовознавства у дослідженні складних синтаксичних структур у ракурсі їхнього формально-граматичного моделювання з метою застосування таких напрацювань в автоматичних (без втручання людини)/автоматизованих (з втручанням людини) системах, що опрацьовують текстові дані, зростає разом з необхідністю в обміні мовною інформацією. Таким чином, актуальність реферованої роботи визначається необхідністю формалізованого опису синтаксичних структур, зокрема структур вторинної предикації сучасної англійської мови (з урахуванням їхніх структурних та функціональних характеристик), для застосування отриманих формальних моделей в програмах, які автоматизовано/автоматично опрацьовують мовні дані. Мета дисертації - визначити структурні та функціональні характеристики структур вторинної предикації в сучасній англійській мові для їхнього формалізованого опису.Додаток А містить глосарій лінгвістичних термінів, що наведені в тексті дисертації.Аналіз структур вторинної предикації вимагав передусім визначення співвідношення понять предикативності і предикації, розгляду критеріїв розмежування первинної та вторинної предикації і встановлення статусу речення, що містять СВП. Первинна предикація - тип звязку, що формує речення; вторинна предикація не формує речення, а встановлює додаткові ознаки чи відношення між елементами речення. 2) модель 2 - вторинний підмет виражений займенником, але інфінітив вжито без маркера: 3) модель 3 - вторинний підмет виражений іменником (загальним, інколи власною назвою), іменниковою групою; інфінітив вводиться маркером. Наприклад, у реченні I did hear you call several times for William: for William є обєктним комплементом (objective complement), що доповнює лексичну семантику вторинного присудка, вираженого інфінітивом call; several times - обставина, яка модифікує вторинний присудок (modifier). Вторинний підмет виражається іменником в називному відмінку, чи займенником в обєктному відмінку (у випадку СВП з герундієм можливий присвійний відмінок як іменника, так і займенника), а вторинний присудок - неозначеною формою дієслова (інфінітивом, дієприкметником І, дієприкметником ІІ, герундієм) чи недієслівною частиною мови;в їхній поверхневій структурі відбувається порушення узгодження субєктно-предикатних відношень, а глибинна структура СВП містить субєктно-предикатні відношення, еквівалентні до відношень у простому реченні; за формою вираження вторинного присудка СВП поділяються на СВП з інфінітивом, дієприкметником І та ІІ, герундієм та недієслівною частиною мови; Структурна характеристика СВП здійснювалась на основі того, до якої синтаксичної структури вони входять у реченні, а саме: предикації, комплементації, модифікації чи координації. Методика формалізованого вираження синтаксичних структур на базі досліджуваних СВП враховувала: 1) компоненти, що становлять ту чи іншу СВП; 2) форму цих компонентів, особливо це стосується форми вираження вторинного присудка; 3) розташування компонентів у межах самої СВП; 4) дистрибутивні характеристики СВП стосовно інших компонентів речення; 5) графічне вираження СВП. Сюди належать: а) СВП з інфінітивом у функції додатка, що входять у структуру комплементації (де вторинний підмет виражено особовим займенником в обєктному відмінку, а вторинний присудок - інфінітивом з маркером “to”), б) СВП з дієприкметником І у функції додатка, що входять у структуру комплементації (де вторинний підмет виражено особовим займенником в обєктному відмінку, а вторинний присудок - дієприкметником І), в) СВП з інфінітивом, що вводиться прийменником “for” (де вторинний підмет представлено особовим займенником в обєктному відмінку, а вторинний присудок завжди виражено інфінітивом з маркером “to”).

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ