Структурні, логіко-семантичні і функціональні типи допустових речень у сучасній науковій мові - Автореферат

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук Структурні, логіко-семантичні і функціональні типи допустових речень у сучасній науковій мовіУ дисертації здійснено дослідження семантико-синтаксичних структур допустовості, окреслення їхньої регулярності / нерегулярності, системності / асистемності, простеження структурних, логіко-семантичних і функціональних особливостей таких утворень, вияву їхнього співвідношення з однотипними / неоднотипними утвореннями на ґрунті комплексного вивчення теоретичних та функціональних особливостей української наукової мови. Уперше в українській мові здійснено повний опис змістової структури допустового речення у співвідношенні із відображуваним у ньому судженням, складу семантичних компонентів, спрямованості та типів смислових відношень між ними. Показано, что общая специфика семантичной структуры односубъектного и двухсубъектного уступительных предложений состоит в том, что в односубъектных предложениях один семантический субъект характеризуется двумя обратно обусловленными признаками, действиями или отношениями в отношении объекта (объектов). В двухсубъектном предложении два субъекта классифицируются двумя предикатами по признакам или отношениями с объектом (объектами). В односубъектном уступительном предложении субъект всегда имеет две функции, а в двухсубъектном - одну функцию.Аналіз деяких класифікаційних ознак допустових речень на українському мовному матеріалі знаходимо у працях О.К. Необхідно зазначити, що різні підходи до вивчення вираження допустовості одиницями різних рівнів (синтагма, просте речення, складнопідрядне речення, надфразна єдність) дозволили дослідникам зясувати, у першу чергу, роль сполучників, прийменників та займенників у допустовому реченні, релевантність актуального членування речення під час формування допустової семантики. Обєктом вивчення семантики були насамперед складнопідрядні допустові речення. Важливість такого аналізу семантичної структури речення визначається як загальними лінгвістичними пошуками смислової організації різних мовленнєвих одиниць (речення-висловлення, надфразної єдності, тексту), так і потребами їх використання під час вивчення української мови на філологічних факультетах вищих навчальних закладів, а також при вивченні української мови як іноземної, простеження специфіки науково-суспільної мови. Методами дослідження були метод внутрішньосистемного, функціонального і формально-граматичного опису лінгвістичних одиниць, метод компонентного аналізу, метод трансформаційного аналізу структурно-семантичної організації речення та аналогій, знайшли застосування в роботі і прийоми кількісно-статистичних підрахунків, за допомогою яких простежувалися найбільш репрезентативні моделі речень допустової семантики в науковому мовленні.Виділено два взаємоповязаних аспекти семантичної функції - номінативний (найменування субстанції, що описується, або виражених в реченні її ознак і дій) і комунікативний (вираження узагальненої форми субєкта та обєкта), простежено зумовленість функцій субєкта й обєкта функціями предикатів, відзначено також передбачуваність функцій обєкта у функціях субєкта. Так, якщо одна мікроструктура виражає значення каузального впливу субєкта на обєкт, то інша може містити характеристику конкретної ознаки субєкта, всупереч якій субєкт має здатність впливати на обєкт; каузального впливу субєкта на обєкт, всупереч чому субєкт характеризується нездатністю впливати на різні інші обєкти. При формуванні цього семантичного типу односубєктного та двосубєктного речення характеристика одного субєкта за його ознаками, діями і за ставленням до обєкта, що наявна в першій мікроструктурі, протиставляється негативній ознаці чи дії того ж самого або іншого субєкта, яка перешкоджає наявності позитивних характеристик субєкта (субєктів) чи є недостатньою підставою для їх вияву (друга мікроструктура). При вираженні позитивної характеристики субєкта через його відношення з обєктом (обєктами) обмеження або недостатність цієї характеристики зумовлюється такими чинниками: а) наявністю різних факторів-перешкод для їх звязків або дій; б) неповнотою обсягу субєкта, що впливає на обєкт; в) наявністю ознаки субєкта, що перешкоджає субєктно-обєктним звязкам; г) неповнотою сили впливу субєкта на обєкт. Протилежний очікуваному результат дії субєкта зазвичай виражається переважно у першій мікроструктурі і може зявитися внаслідок: а) певного підходу субєкта до зясування суті обєкта (друга мікроструктура) і спотвореного висновку, що його зробив субєкт внаслідок такого вивчення (перша мікроструктура); б) субєктивної оцінки суті субєкта (друга мікроструктура) і реальної обєктивної характеристики його (перша мікроструктура); позитивної дії субєкта (друга мікроструктура) і несподіваних негативних наслідків цієї дії (перша мікроструктура).