Структурні, логіко-семантичні і функціональні типи допустових речень у сучасній науковій мові - Автореферат

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наукАналіз деяких класифікаційних ознак допустових речень на українському мовному матеріалі знаходимо у працях О.К. Необхідно зазначити, що різні підходи до вивчення вираження допустовості одиницями різних рівнів (синтагма, просте речення, складнопідрядне речення, надфразна єдність) дозволили дослідникам зясувати, у першу чергу, роль сполучників, прийменників та займенників у допустовому реченні, релевантність актуального членування речення під час формування допустової семантики. Обєктом вивчення семантики були насамперед складнопідрядні допустові речення. Важливість такого аналізу семантичної структури речення визначається як загальними лінгвістичними пошуками смислової організації різних мовленнєвих одиниць (речення-висловлення, надфразної єдності, тексту), так і потребами їх використання під час вивчення української мови на філологічних факультетах вищих навчальних закладів, а також при вивченні української мови як іноземної, простеження специфіки науково-суспільної мови. Методами дослідження були метод внутрішньосистемного, функціонального і формально-граматичного опису лінгвістичних одиниць, метод компонентного аналізу, метод трансформаційного аналізу структурно-семантичної організації речення та аналогій, знайшли застосування в роботі і прийоми кількісно-статистичних підрахунків, за допомогою яких простежувалися найбільш репрезентативні моделі речень допустової семантики в науковому мовленні.У двосубєктному реченні два субєкти кваліфікуються з боку двох предикатів за ознаками або відношеннями з обєктом (обєктами). Наприклад, у реченні Кількість перекладів, хоч вона, безперечно, й має своє значення, в цьому випадку не відіграє важливої ролі (З-1, 308) субєкт «кількість перекладів» характеризується предикатом першого порядку «не відіграє важливої ролі» і предикатом другого порядку «має своє значення». Виділено два взаємоповязаних аспекти семантичної функції - номінативний (найменування субстанції, що описується, або виражених в реченні її ознак і дій) і комунікативний (вираження узагальненої форми субєкта та обєкта), простежено зумовленість функцій субєкта й обєкта функціями предикатів, відзначено також передбачуваність функцій обєкта у функціях субєкта. Так, якщо одна мікроструктура виражає значення каузального впливу субєкта на обєкт, то інша може містити характеристику конкретної ознаки субєкта, всупереч якій субєкт має здатність впливати на обєкт; каузального впливу субєкта на обєкт, всупереч чому субєкт характеризується нездатністю впливати на різні інші обєкти. При формуванні цього семантичного типу односубєктного та двосубєктного речення характеристика одного субєкта за його ознаками, діями і за ставленням до обєкта, що наявна в першій мікроструктурі, протиставляється негативній ознаці чи дії того ж самого або іншого субєкта, яка перешкоджає наявності позитивних характеристик субєкта (субєктів) чи є недостатньою підставою для їх вияву (друга мікроструктура).