Зобов’язальні відносини - загальний комплекс правових зв’язків, що виникають на підставі договору і юридичних фактів, передбачених ним, якщо закон поширюється на відносини договірних сторін. Секундарні права - панування кредитора над особою боржника.
Агарков, як ніхто інший побачив проблему змісту зобовязання, а тому під рубрикою «основні елементи зобовязання» розглядав, зокрема, питання змісту зобовязань, санкцій в зобовязаннях та мети зобовязання. Оскільки є проблема розуміння поняття зобовязання в науці і законодавстві, видається доцільним при першому наближенні до проблеми, позначеної в заголовку цієї статті, використовувати термін «зобовязальні відносини», маючи на увазі, що мало буде підстав заперечувати проти цього терміну, яким тут буде позначатись увесь комплекс цивільно-правових звязків, що виникають на підставі договору або іншого юридичного факту (чи їх сукупності), що породжує зобовязальні відносини. Голубєва позначає, як зобовязання, оскільки вона пише, що «всю сукупність низки зустрічних прав і обовязків сторін... слід розглядати, як одне правовідношення - одне зобовязання». «Штучний розрив» має місце тоді, коли законодавець допускає недоцільний розрив цивільних правовідносин, а використання законодавства, а тим більше - в теорії односторонніх звязків (право на одній стороні, а обовязок - на іншій), які (у разі, коли їх два) утворюють двосторонній звязок, нічого не розриваючи, бо це - лише аналіз, який буде за наявністю необхідності доповнений синтезом, у результаті якого ми отримуємо єдине складне правовідношення, позначати яке можна не тільки терміном «зобовязання». Правда, він спочатку зобовязальним правовідношенням називає два взаємних (зустрічних) зобовязання, а потім включає до структури зобовязання (саме зобовязання, а не зобовязальні правовідносини) секундарні права, які не здатні набувати права вимоги за визначенням, а тому і не можуть входити до структури змісту зобовязання, хоч би і складного.
Вы можете ЗАГРУЗИТЬ и ПОВЫСИТЬ уникальность своей работы
