Структура і поетичні функції атрибутивних словосполучень у поезіях шістдесятників - Автореферат

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ УКРАЇНИ ХАРКІВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ Г. С. Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук Робота виконана в Харківському державному педагогічному університеті ім. Офіційні опоненти - Єрмоленко Світлана Яківна, доктор філологічних наук, професор, завідувач відділу стилістики і культури мови Інституту української мови НАН України - Савченко Любов Григорівна, кандидат філологічних наук, доцент, завідувач кафедри українознавства Харківського обласного інституту удосконалення вчителів.З цього погляду пильної уваги заслуговує розгляд функціонування одного з видів синтаксичного поєднання слів - атрибутивних словосполучень. Інтенсивне поширення в сучасній українській мові структурно різних типів атрибутивних словосполучень, що відбиває активні процеси в сучасному синтаксисі, потребує детального теоретичного осмислення як у виявленні структурно-граматичних, так і в знаходженні специфічних рис використання в різних сферах мовлення. Їх розгляд має здійснюватись на матеріалі різних стилів мови, в яких словосполучення є важливим інгредієнтом. Вона заманлива, адже саме в словосполученні мова знаходить розвязання суперечності між обмеженим числом мовних лексичних одиниць, слів та стійких сполук і безкінечною кількістю предметів і явищ, називання яких становить предмет будь-якого акту комунікації. Мета дослідження - встановити семантичну взаємодію складових компонентів атрибутивних словосполучень у поетичному відтворенні реальності поетами-шістдесятниками і виявити стилістичне функціонування словосполучень типу “прикметник іменник” різного семантичного наповнення.У першому розділі “Структура атрибутивних словосполучень у поезіях шістдесятників”, який складається з трьох підрозділів, констатується, що в поезіях розглядуваних авторів використовуються атрибутивні словосполучення, структурні ознаки яких відповідають мовним моделям: простим (лопушині листя (М.В.), чарівна врода (Д.П.), віковий поріг (В. Ст.), мельхіорове літо (Л.К.)) і ускладненим (мозолястий і чесний світ (В.С.), не глибокі, та чіткі сліди (В.С.), і сині, і білі автомобілі (П.З.), часи страшні, аж волохаті (Л.К.), земна тужава твердь (В.Ст.)), які представлені мовленнєвими варіантами ускладнення, поширення і розміщення означальних компонентів у межах аналізованих сполук. Саме контекст становить необхідну умову гнучкого поєднання прикметника й іменника для створення незвичних семантичних сполук означення й означуваного, того, що формує художній образ. Зразки стилістичних неологізмів, засвідчені в поезіях шістдесятників, доводять, що контекст допомагає осягнути семантичне багатство слова, виявити приховану, незвичайну сему, яка “прояснюється” семантичною структурою конкретної твірної основи або лексико-семантичним співвідношенням поєднуваних компонентів атрибутивного словосполучення. У другому розділі “Атрибутивні словосполучення за семантикою означуваного в поезіях шістдесятників” підкреслюється важливість аналізу іменників у складі словосполучень на матеріалі поезії, оскільки їх розгляд дає можливість 1) виявити особливості функціонування розглядуваного класу слів на одному з етапів розвитку сучасної української мови і 2) за вжитими в творах іменниками, що входять до атрибутивних словосполучень, визначити і загальні здобутки поетичного стилю, і окремі риси специфіки індивідуального стилю поетів. У роботі розглядаються такі семантичні групи іменників - складових атрибутивних словосполучень, засвідчених у віршовому мовленні поетів-шістдесятників: 1) іменники конкретного значення, в числі яких: ботанічні і зоологічні назви, часові і просторові поняття, найменування явищ природи й обєктів навколишнього середовища; 2) іменники з абстрактним значенням, серед яких: іменники на означення почуттів, переживань; іменники - назви понять внутрішнього світу людини; іменники на означення психічного й фізичного стану істот.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ