Структура і функції алюзії в пресі Німеччини, Австрії та Швейцарії - Автореферат

Харківський національний університет ім. Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наукВ українській та російській мові він є лише адаптованим перекладом слова “натяк” латинською мовою, проте в більшості європейських мов, значна частина лексики яких походить від латинських коренів, зокрема в англійській, романських мовах та навіть у польській слово “алюзія” означає лише денотат, який в українській мові виражається словом “натяк”. У німецькій мові, хоча термін “Allusion” і зустрічається як позначення стилістичної фігури, в лінгвістичній літературі він практично не використовується, а замість нього функціонує термін “Anspielung”, який повністю відповідає українському слову “натяк”. Таким чином, термін “алюзія” використовується в цій дисертації лише через відсутність іншої, більш вдалої загальновизнаної серед філологів, які пишуть українською або російською мовою, назви для досліджуваного тут явища. Масова комунікація визначається як певна форма комунікації в суспільстві, при якій група адресатів висловлення не обмежена та персонально не визначається; висловлення відбувається опосередковано, тобто передається за допомогою технічних засобів та різного роду інформаційних носіїв, так що між адресантом та адресатом існує просторова та часова дистанція; висловлення здійснюются в однобічному порядку, так що зміна ролей адресанта та адресата, актора та глядача, автора та читача як технічно, так і організаційно не передбачається; висловлення адресуються дисперсній публіці, яка у протилежність до презентативної є конгломератом просторово віддалених один від одного індивідумів або відносно невеликих груп; система масової комунікації є складовою частиною більш загальної соціальної системи. Адресант у масовій комунікації також має низку досить специфічних особливостей, що дає підставу дисциплінам, які займаються дослідженнями в галузі масової комунікації, позначати його спеціальним терміном “комунікатор”.За такими критеріями певний сегмент має: 1) бути по своїй суті натяком, тобто базуватися на подібності (але не ідентичності!) денотату, який позначається в тексті-матриці, до первісного денотату в тексті-джерелі (на відміну від прямого згадування реалій), а також 2) базуватися на спільних фонових знаннях адресанта та адресата, а обєкт референції має належати до категорії культурних знаків (на відміну від більшості міжособистих натяків, гри слів та переважної більшості метафор), 3) при використанні завжди зберігати звязок з первісним денотатом та/або джерелом алюзії (на відміну від ідіом), тобто денотат або джерело алюзії мають зберігати актуальність у певній культурі протягом тривалого часу, 4) цілеспрямовано використовуватися адресантом для прирощення основного, передньопланового змісту тексту та досягнення запланованого комунікативного ефекту, а не бути наслідком таких асоціацій, які випадково виникають в адресанта та не належать до змісту повідомлення (на відміну від ремінісценції та реакції на двозначність), 5) при використанні не супроводжуватися авторськими поясненнями або розшифровкою, зазначенням джерела (на відміну від цитат), а також не позначатися жодними графічними або метатекстуальними маркерами (напр., лапками, verba dicenti тощо). У Розділі 2 описується синтаксична, лексичена та семантична структура алюзії в публіцистичному тексті, а також робляться висновки щодо того, як особливості структури сприяють пізнаванню алюзії реципієнтом та її функції у різних частинах тексту преси. Оскільки текст газетної та журнальної сторінки або навіть номера є семіотично складним утворенням, що містить як вербальні, так і невербальні елементи, його можна вважати мультимедіальним, а в межах вивчення такого складного явища як алюзія розглядати як одне ціле з точки зору більш широкої знакової теорії тексту. Алюзії в комплексах “ілюстрація-підпис”, а також на титульних сторінках обкладинок журналів можуть бути реалізовані як за допомогою вербальних, так і іконічних засобів. У текст газетної або журнальної публікації алюзія може вводитися або шляхом цитування утвореного кимсь висловлення з алюзією (напр., “Skokows “Scheidung auf italienisch” (Lebed) beendete einen kurzen, opportunistischen Mдnnerbund.”), або шляхом утворення журналістом власного висловлення, що містить алюзію.У проаналізованих в ході цього дослідження публіцистичних текстах вживання алюзії, як правило спрямоване на досягнення гумористичного, іронічного, комічного ефекту, що наближає журналістику до розмовного мовлення. Через це алюзію у сучасних текстах слід розглядати як посилання на знак, що може належати до будь-якої семіотичної системи, а не тільки на інший текст. Щодо структурних особливостей вживання алюзій журналістами, які пишуть німецькою мовою, то в цілому існує добре помітна тенденція використовувати алюзії в тих елементах газетної або журнальної публікації, які діють для привернення уваги читача або його орієнтації у виданні.

Основний зміст дисертації