Стратегія і тактика ОУН в українському національно-визвольному русі Західної України у 1929-1935 роки - Автореферат

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ АВТОРЕФЕРАТ дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наукОфіційні опоненти: доктор історичних наук, професор Плисюк Василь Пилипович, Львівський державний аграрний університет, завідувач кафедри історії України кандидат історичних наук, доцент Комар Володимир Леонович, Прикарпатський національний університет імені В.Стефаника, доцент кафедри історії словян Захист відбудеться 18 лютого 2005 р. о 12.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 35.052.15 у Національному університеті "Львівська політехніка" (79013, м. З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Національного університету "Львівська політехніка" за адресою: 79013, м. У дисертації досліджено політичне становище населення західних земель України у 1929-1935 рр. та зясовано місце українського питання в політиці Польської держави. Показано, що концепція ОУН щодо національного визволення полягала у постійному нагнітанні революційної ситуації у Західній Україні, водночас такі дії націоналістичних сил демонстрували перед міжнародними структурами незгідність українців щодо їх бездержавного статусу та вели до підготовки народу до майбутнього військово-політичного конфлікту у Центрально-Східній Європі.Особливої актуальності набрала оцінка подій національно-визвольної боротьби українців за державність у середині XX століття. Українські історики, що досліджують новітню історію України, загалом позитивно оцінюють національно-визвольну боротьбу українських націоналістів. У звязку із цим дослідження стратегії і тактики Організації українських націоналістів в українському національному русі у першій половині 30-х років XX століття є важливим та актуальним науковим завданням, оскільки: по-перше, назріла потреба нових підходів для визначення місця та значення діяльності ОУН у процесі розвитку українського національно-визвольного руху у XX столітті; по-пяте, визначення місця та ролі ОУН у національно-визвольному русі Західної України у першій половині 30-х років покликане забезпечити цілісність у підходах до вивчення українського національно-визвольного руху XX століття в цілому. Дослідження проведено в рамках програми наукової роботи історичного факультету Тернопільського державного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка, зокрема комплексної теми "Україна в контексті європейської історії" (Рішення вченої ради Тернопільського державного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка від 24 грудня 1999 р., протокол № 4)Хоча у виданні присутні субєктивні оцінки щодо зясування ролі ОУН в українському незалежницькому русі, на увагу заслуговує величезна кількість польських архівних матеріалів. Це виключало можливість обєктивного наукового визначення ролі і місця ОУН в українському національно-визвольному русі міжвоєнного періоду. У дослідженні систематизовано внутрішньоорганізаційні матеріали ОУН, подано характеристику ідеології українського націоналізму, проаналізовано програмні постанови, детально висвітлено фактологічну історію ОУН від створення до 1939 р. Однак, у праці присутні елементи пропагандизму. Водночас такі твори були серйозним внеском для вивчення організованого націоналістичного руху на початкових стадіях його опрацювання в Україні у кінці 80-х - на початку 90-х рр. Концептуальновагомою у цьому виданні є стаття Ю.Киричука "Терор і тероризм у Західній Україні", де автор на основі фактологічного матеріалу доводить, що використання українськими націоналістами у своїй діяльності терористичних методів було адекватною відповіддю на польський державний терор.Передумови створення Організації українських націоналістів в першу чергу визначалися блокуванням проблеми української державності в міжнародних відносинах. Неможливість вибороти державність легальними методами, змушували українські політичні сили творити організацію військово-політичного типу, яка вбачала вирішення українського питання у поєднанні військових та політичних методів боротьби. Елементом цієї підготовки повинна була стати постійна революціонізація українського населення через використання військових методів боротьби. Стратегією діяльності Організації українських націоналістів у першій половині 30-х років було намагання постійно загострювати та актуалізувати українське питання на міжнародній арені, декларуючи незгідність українського народу із бездержавним становищем. Єдиною тактикою, що могла забезпечити вирішення поставленої мети стало постійне проведення радикальних дій (теракти, експропріації, саботажі, бойкоти) по відношенню до польської адміністративної влади.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ