Історико-правова традиція врегулювання збройних конфліктів - Автореферат

Участь України в міжнародних акціях з підтримання та досягнення миру актуалізує проблему забезпечення дії права у процесі розвязання збройних конфліктів, відповідальності держав та громадян за порушення норм, встановлених міжнародним співтовариством, полегшення долі хворих, поранених, полонених. Розвязання гуманітарних проблем коріниться у виконанні міжнародних зобовязань усіма країнами, в імплементації права збройних конфліктів до національного законодавства, у запровадженні до юридичної практики норм гуманітарного права, вивченні його принципових приписів на різних рівнях цивільної та військової освіти, підтриманні усталеної традиції поваги до невідємних прав людини. осягненням проблематики традицій регулювання збройних конфліктів, вирішенням нагальних проблем права, повязаних з ускладненням структури сучасних збройних конфліктів, небезпечної еволюції сучасних змішаних збройних конфліктів, які важко піддаються силовому, дипломатичному та політичному регулюванню; виявити історико-правові закономірності становлення гуманітарних традицій, втілених у норми права збройних конфліктів, які беруть початок від найпростіших синкретичних правових та моральних регуляторів давніх збройних конфліктів до сучасності; дослідити еволюцію становлення традицій, звичаїв та норм права збройних конфліктів, виявити закономірності зміни одних регуляторів іншими, окреслити концепцію адаптації права збройних конфліктів до явищ політико-правового сьогодення, - уточнити соціальний статус та правовий зміст таких вихідних понять, як “збройний конфлікт”, “імплементація права збройних конфліктів”, “правова традиція”, “право збройних конфліктів”;Виявлено, що водночас з історичною ґенезою адекватно соціальній природі та політично-правовому змісту збройної боротьби еволюціонували й важелі регулювання воєн та збройних конфліктів, які мали загальну тенденцію розвитку від синкретичних норм гуманної поведінки, правил і традицій бойової моралі, що визначені як первинне право, до моральних кодексів професійних воїнів, а в подальшому - до правових документів внутрішньодержавного характеру та перших міждержавних угод XVI-XVIII століть. Вершиною юридичного позитивізму, як відомо, є домовленості у Женеві та Гаазі щодо захисту постраждалих від некерованої стихії збройного насильства та припустимих засобів ведення, які склали підґрунтя сучасного права збройних конфліктів. Як відомо, формальна відмова більшості держав від війни не перешкоджає де-факто субєктам міжнародного права досить часто розвязувати збройні конфлікти. Встановлено, що міжнародне гуманітарно-правове поле регулювання збройних конфліктів усіх типів визначається його сутнісними характеристиками, до яких можуть бути віднесені: міжнародно-юридичний статус (війна, міжнародний військовий конфлікт, внутрішній збройний конфлікт, насильницькі дії, які супроводжують військово-політичні акції з наведення чи встановлення миру у конфліктогенних регіонах, спорадичні насильницькі дії, що виникають як “силові методи” вирішення внутрішніх проблем) соціально організованого збройного насильства; ступінь розвитку гуманітарних засад та цивілізованості суспільства, у життєвому просторі якого спалахнув конфлікт, наявність гуманітарних традицій та кодифікованих норм врегулювання конфлікту, історично виправданих моральних традицій. Зясовано, що розмаїття військової практики у новітній період може бути зведено до таких основних форм: війна, збройний конфлікт міжнародного, неміжнародного характеру, збройний конфлікт змішаного типу, а також нетрадиційні збройні конфлікти, перманентні збройні сутички, легітимність яких необхідно встановлювати щоразу окремо; силові акції відповідно до Статуту ООН, що проводяться згідно з рішеннями регіональних військово-політичних інститутів.

міжнародний правовий збройний конфліктний

У Висновках підбиваються підсумки проведеного дослідження і узагальнюються отримані результати. У межах поставленої наукової проблеми головними висновками, що знайшли відповідне змістовне обґрунтування, концептуальний виклад та науково-практичне спрямування, є такі: 1. Зясовано, що термін “традиція” зародився в юриспруденції, де він спочатку означав передачу спадщини, майна. Поняття “традиція”, на відміну від терміну “звичай”, є більш універсальним і використовується, передусім, у випадках, на які не поширюється звичай. До того ж звичай не спроможний так само швидко як традиція до зміни, структурного переформування, збагачення. Виходячи з цього обґрунтовано, що правова традиція - це універсальний звязок між ступенями розвитку національного права як соціального явища, що виражається у збереженні та використанні правового матеріалу минулих часів, забезпеченні формування національної правової системи.

2. Виявлено, що водночас з історичною ґенезою адекватно соціальній природі та політично-правовому змісту збройної боротьби еволюціонували й важелі регулювання воєн та збройних конфліктів, які мали загальну тенденцію розвитку від синкретичних норм гуманної поведінки, правил і традицій бойової моралі, що визначені як первинне право, до моральних кодексів професійних воїнів, а в подальшому - до правових документів внутрішньодержавного характеру та перших міждержавних угод XVI-XVIII століть. Вершиною юридичного позитивізму, як відомо, є домовленості у Женеві та Гаазі щодо захисту постраждалих від некерованої стихії збройного насильства та припустимих засобів ведення, які склали підґрунтя сучасного права збройних конфліктів.

3. Дослідження природи права збройних конфліктів дає достатні підстави стверджувати, що міжнародне право - це договірне публічне право, рівень розвитку якого залежить від стану міждержавних відносин, конкретно-історичного тлумачення державного суверенітету та розуміння “права сили”. Попри зміну парадигм збройного насильства, яке відтепер вважається недосконалим інструментом державної політики, набуло поширення переконання, що суперечності між державами повинні регулюватися мирними засобами. Як відомо, формальна відмова більшості держав від війни не перешкоджає де-факто субєктам міжнародного права досить часто розвязувати збройні конфлікти.

4. Використовуючи методологічний апарат дослідження доведено, що сутність збройного конфлікту складають усі види організованих форм збройних сутичок соціальних сил як усередині держави, так і на міждержавному рівні, або ж між коаліціями держав, які характеризуються достатнім рівнем керованого збройного насильства, переходом від мирних до військових способів життєдіяльності з неминучим широким порушенням прав та свобод населення.

5. Встановлено, що міжнародне гуманітарно-правове поле регулювання збройних конфліктів усіх типів визначається його сутнісними характеристиками, до яких можуть бути віднесені: міжнародно-юридичний статус (війна, міжнародний військовий конфлікт, внутрішній збройний конфлікт, насильницькі дії, які супроводжують військово-політичні акції з наведення чи встановлення миру у конфліктогенних регіонах, спорадичні насильницькі дії, що виникають як “силові методи” вирішення внутрішніх проблем) соціально організованого збройного насильства; ступінь розвитку гуманітарних засад та цивілізованості суспільства, у життєвому просторі якого спалахнув конфлікт, наявність гуманітарних традицій та кодифікованих норм врегулювання конфлікту, історично виправданих моральних традицій.

6. Зясовано, що розмаїття військової практики у новітній період може бути зведено до таких основних форм: війна, збройний конфлікт міжнародного, неміжнародного характеру, збройний конфлікт змішаного типу, а також нетрадиційні збройні конфлікти, перманентні збройні сутички, легітимність яких необхідно встановлювати щоразу окремо; силові акції відповідно до Статуту ООН, що проводяться згідно з рішеннями регіональних військово-політичних інститутів.

7. Обґрунтовано важливість поширення правових знань та реального виконання приписів права збройних конфліктів на рівні “силових структур”, визначено рівень правової культури, ступінь насиченості військового права приписами гуманітарного права, особливості української гуманітарної традиції. Разом з тим встановлено, що рівень правової культури обумовлюється: ступенем насиченості наказів та статутів вимогами права регулювання збройних конфліктів, станом системи військової освіти, організаційно-штатними заходами, загальним рівнем правової думки військових керівників та розвиненістю військово-гуманітарних традицій.

8. Проблему імплементації дисертантом розглянуто як процес у законодавчому полі держави, що відбувається на декількох рівнях та в різних формах. Виходячи з цього обґрунтовано, що на конституційному рівні в Україні створені достатні умови для гармонійної взаємодії права збройних конфліктів та національного законодавства. На рівні національного законодавчого поля відзначена невідповідність змісту статей 436-447 розділу ХХ “Злочини проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку” Кримінального кодексу України вимогам права збройних конфліктів щодо покарання тих, хто “серйозно порушив Конвенції” відповідно до переліку статей (50-51-130-147 згідно з І-IV Ж.К.), а сама бездіяльність складає також серйозне порушення (стаття 86 І Д.П.). До того ж удосконалення потребують Воєнна доктрина України, Військові статути Збройних Сил України, а також ціла низка інших нормативно-правових актів.

1. Стасюк С.В. Імплементація міжнародного гуманітарного права до національного законодавства України: проблеми та перспективи / Сергій Васильович Стасюк // Право України. - 2008. - № 1. - С. 143-148.

2. Стасюк С.В. Міжнародне гуманітарне право у контексті регулювання збройних конфліктів / Сергій Васильович Стасюк // Право України. - 2008. - № 5. - С. 132-136.

3. Стасюк С.В. Правові механізми гарантування міжнародної безпеки на сучасному етапі / Сергій Васильович Стасюк // Наукові записки Інституту Законодавства Верховної Ради України. - 2010. - № 3. - С. 138-142.

4. Стасюк С.В. Формування правових засад середньовічної війни в контексті правової традиції регулювання збройних конфліктів / Сергій Васильович Стасюк // Віче. - 2010. - № 20. - С. 30-32.

5. Стасюк С.В. Зародження та розвиток української військово-гуманітарної традиції ведення збройної боротьби / Сергій Васильович Стасюк // Віче. - 2010. - № 22 - С. 29-31.

6. Стасюк С.В. Регулювання сучасних збройних конфліктів міжнародними гуманітарними засобами / Сергій Васильович Стасюк // Віче. - 2010. - № 24. - С. 20-22.

7. Стасюк С.В. Особливості формування в Україні традицій і правил ведення війни / Сергій Васильович Стасюк // Вісник Академії управління МВС. - 2010. - № 4 (16). - С. 15-21.

8. Стасюк С.В. Проблема гарантування безпеки України на сучасному етапі / Сергій Васильович Стасюк // Науковий вісник Інституту міжнародних відносин НАУ. Серія: Економіка, право, політологія, туризм: Зб. наук. ст. - К.: Вид-во Нац. авіац. ун-ту “НАУ-друк”, 2011. - Вип. 1 (3). - С. 92-96.

Размещено на .ru