Історико-краєзнавча діяльність установ історичного профілю Всеукраїнської академії наук в 20-х роках ХХ століття - Автореферат

В роки всебічної розбудови українського державного життя неабиякого значення набувають перспективи подальшого розвитку краєзнавства, вивчення багатої культурно-мистецької спадщини українського народу. В час, коли відродження краєзнавчого руху на Україні стало реальністю, надзвичайно важливо зібрати, дослідити, узагальнити наукові форми історико-краєзнавчих досліджень, зробити його надбанням сьогодення. Протягом зазначеного періоду утвердився і термін "краєзнавство" як галузь науки, культури, громадської діяльності; набули поширення такі форми наукових досліджень, як вивчення археологічних старожитностей, збір фольклорно-етнографічного матеріалу, заходи по збереженню памяток старовини, виявлення, опрацювання і запровадження у науковий обіг великої кількості джерел з історії певного регіону. Обєктом дослідження є установи історичного профілю ВУАН, діяльність яких була спрямована на проведення і популяризацію регіонально-історичних досліджень; предметом - основні етапи, форми і методи проведення відповідної діяльності, її передумови і причини згортання, роль і місце окремих установ ВУАН у розвитку історичного краєзнавства. Географічні рамки праці охоплюють територію України в її тогочасних кордонах - терени, на яких установи ВУАН проводили активні регіонально-історичні дослідження, залучаючи широкі кола місцевих краєзнавців.У першому розділі "Стан наукової розробки проблеми, джерельна база та методологія дослідження" констатується, що в українській історіографії немає спеціальних праць, які б конкретно стосувались теми даної дисертації, проте питання, повязані з темою роботи, стали предметом вивчення дослідників. Справжнє відродження краєзнавчого руху на Україні та повернення науковців до вивчення його історії відбувалося лише після розвінчання культу особи Сталіна. Починаючи з другої половини 80-х років, за нової суспільно-політичної ситуації, дослідники одержали змогу значно більше уваги приділити всебічному дослідженню діяльності провідних краєзнавців України 20-х років, переважна більшість яких була репресована. В 90-ті роки зявились ґрунтовні праці дослідників історико-краєзнавчого руху досліджуваного періоду, в яких досить детально висвітлені окремі форми і напрямки діяльності установ ВУАН в галузі вивчення і популяризації памяток історії і культури України. Найбільше розвідок присвячено питанням джерельної бази досліджень історико-краєзнавчої діяльності ВУАН, дослідженню памяткоохоронної та музеєзнавчої діяльності ВУАН, місцевим науковим при ВУАН товариствам, а також маловідомим фактам історико-краєзнавчої діяльності співробітників ВУАН.Детальний розгляд шляхів, форм і методів розгортання історико-краєзнавчої діяльності установ історичного профілю ВУАН дозволив автору зрозуміти їх чітку логіку і причину та знайшов своє відображення в таких основних висновках: - протягом 1920-х років співробітниками ВУАН були закладені науково-методичні та організаційні основи краєзнавчої роботи, підготовлені провідні фахівці в даній галузі знань, створені численні науково-дослідні установи краєзнавчого профілю, громадські обєднання краєзнавців-аматорів. Грушевський, який, повернувшись з еміграції, у 1924 році відвідав ряд наукових і культурних центрів України, де під час нарад та конференцій підкреслював необхідність "районового дослідження українського життя". Бурхливому розвитку краєзнавчих досліджень, консолідації місцевих наукових сил сприяла підготовка ними збірників "Київ та його околиця в історії і памятках" (1926), "Чернігів і Північне Лівобережжя" (1928), збірника "Полуднева Україна", який не побачив світу та інших видань; постійному розширенню кореспондентської мережі Етнографічної комісії сприяла науково-методична база історико-краєзнавчих досліджень, що забезпечувалась періодичними виданнями народознавчих осередків ВУАН, поєднанням інтенсивної експедиційної та експозиційної діяльності Кабінету-музею ім. Проте, незважаючи на певні прорахунки та упущення, зумовлені періодом власного становлення і відсутністю належного досвіду, історико-краєзнавча діяльність установ історичного профілю ВУАН в 20-х роках ХХ століття дала змогу нагромадити докладні наукові відомості та досвід організації історико-краєзнавчих досліджень, що в цілому витримали випробування часом і зберігають свою практичну цінність і в наші дні.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

Детальний розгляд шляхів, форм і методів розгортання історико-краєзнавчої діяльності установ історичного профілю ВУАН дозволив автору зрозуміти їх чітку логіку і причину та знайшов своє відображення в таких основних висновках: - протягом 1920-х років співробітниками ВУАН були закладені науково-методичні та організаційні основи краєзнавчої роботи, підготовлені провідні фахівці в даній галузі знань, створені численні науково-дослідні установи краєзнавчого профілю, громадські обєднання краєзнавців-аматорів. Таким чином, Всеукраїнська Академія наук стала своєрідним науково-методичним та координаційним центром історико-краєзнавчих досліджень;

- за відсутності спеціального державного памяткоохоронного органу на середину 20-х років відповідні функції взяв на себе Всеукраїнський археологічний комітет ВУАН. Одним з найважливіших напрямків роботи Комітету було створення законопроектів, спрямованих на сприяння охороні і дослідженню памяток;

- важливого значення заохоченню розвитку наукових історико-краєзнавчих досліджень на периферії надавав голова Історичної секції М.С. Грушевський, який, повернувшись з еміграції, у 1924 році відвідав ряд наукових і культурних центрів України, де під час нарад та конференцій підкреслював необхідність "районового дослідження українського життя". В цей же час організаційно оформлюються місцеві наукові осередки при ВУАН, діяльність яких будувалась на демократичних засадах;

- з середини 20-х років реалізуються накреслені плани наукових досліджень. Логічним завершенням організаційної роботи Академії, зокрема Комісії краєзнавства при ВУАН, стало утворення у травні 1925 року на І краєзнавчій нараді у Харкові Українського комітету краєзнавства при Головнауці Наркомату освіти УСРР;

- комплексне вивчення історії населених пунктів, окремих регіонів здійснювалося науковцями, що входили до складу "порайонних комісій розроблення історії України" акад. М.С. Грушевського. Бурхливому розвитку краєзнавчих досліджень, консолідації місцевих наукових сил сприяла підготовка ними збірників "Київ та його околиця в історії і памятках" (1926), "Чернігів і Північне Лівобережжя" (1928), збірника "Полуднева Україна", який не побачив світу та інших видань;

- постійному розширенню кореспондентської мережі Етнографічної комісії сприяла науково-методична база історико-краєзнавчих досліджень, що забезпечувалась періодичними виданнями народознавчих осередків ВУАН, поєднанням інтенсивної експедиційної та експозиційної діяльності Кабінету-музею ім. Ф.К. Вовка. В архіві Етнографічної комісії залишились цінні писемні памятки, серед яких найбільшу цінність становлять спогади учасників історичних подій;

- в другій половині 20-х років найбільшого піднесення зазнає історико-краєзнавча діяльність місцевих наукових товариств при ВУАН. Серед найпоширеніших історико-краєзнавчих форм їх роботи науково-методична, педагогічна, музейницька, бібліографічна. Переважна більшість товариств мали свої наукові видання: наукові записки, праці, вісники, тощо. Справжнім громадським краєзнавчим центром республіки став Український комітет краєзнавства, у створенні та діяльності якого активну участь брали співробітники Харківського наукового товариства при ВУАН;

- зниження активності історико-краєзнавчої діяльності установ ВУАН на рубежі 20-30-х років повязане із згортанням політики українізації, формуванням нових підходів вищого політичного керівництва країни в національному питанні, а також проведеної внаслідок цього реформи Академії. Змінити напрямки досліджень в площину вивчення місцевих продуктивних сил примусили краєзнавців початі в 20-х роках політичні репресії, спрямовані проти найвизначніших українських гуманітаріїв.

- віддаючи належне участі установ історичного профілю ВУАН у розгортанні українських історико-краєзнавчих досліджень в 1920-х роках, варто разом з тим відзначити, що їх внесок у цю справу був неоднаковий. Проте, незважаючи на певні прорахунки та упущення, зумовлені періодом власного становлення і відсутністю належного досвіду, історико-краєзнавча діяльність установ історичного профілю ВУАН в 20-х роках ХХ століття дала змогу нагромадити докладні наукові відомості та досвід організації історико-краєзнавчих досліджень, що в цілому витримали випробування часом і зберігають свою практичну цінність і в наші дні.

ОСНОВНІ РЕЗУЛЬТАТИ ДОСЛІДЖЕННЯ ОПУБЛІКОВАНІ В ТАКИХ ПРАЦЯХ

1. Теодорович А.Ю. Роль Всеукраїнської Академії наук у розвитку історичного краєзнавства в 20-х роках ХХ століття // Наукові записки з української історії. - Випуск 10. - Переяслав-Хмельницький, 2000. - С. 272-283 (1, 1 др. арк.).

2. Теодорович А.Ю. Краєзнавчі аспекти в діяльності наукових комісій ВУАН біографічного і історично-географічного словника України // Історія України: маловідомі імена, події, факти (Збірник статей). Випуск 14 / НАН України, Інститут історії України, Головна редакційна колегія науково-документальної серії книг "Реабілітовані історією", Донецький національний університет. - Київ-Донецьк: Рідний край, 2001. - С. 129-142 (1, 3 др. арк.).

3. Теодорович А.Ю. Етнографічна комісія ВУАН і краєзнавчий рух (20-і роки ХХ століття) // Історія України: маловідомі імена, події, факти. Випуск 17. - Київ-Донецьк: Рідний край, 2001. - С. 125-129 (0,4 др. арк.).

4. Теодорович А.Ю. Краєзнавча діяльність місцевих наукових осередків при ВУАН в 20-х рр. ХХ ст. на Україні // Наукові записки з української історії. Випуск ІХ. - К. - Переяслав-Хмельницький, 1999. - С. 94-98 (0, 4 др. арк.).

5. Теодорович А.Ю. Діяльність Українського комітету краєзнавства в добу українізації // Історія України: маловідомі імена, події, факти. Випуск 6. - К.: Рідний край, 1999. - С. 66-73 (0,6 др. арк.).

6. Теодорович А.Ю. Основні напрямки діяльності музеїв історико-краєзнавчого профілю в 20-і роки ХХ століття // Наукові записки з української історії. - Випуск VII. - К. - Переяслав-Хмельницький,1999. - С. 14-18 (0,3 др. арк.).

7. Теодорович А.Ю. Історико-краєзнавча діяльність основних наукових осередків Поділля у 20-х роках ХХ століття // Матеріали Х Подільської історико-краєзнавчої конференції - Камянець-Подільський, 2000. - С. 506-512 (0,4 др. арк.).

8. Коцур В.П., Теодорович А.Ю. Огляд історико-краєзнавчих досліджень 1920-х рр. // Краєзнавство - 1999. - № 1-4. - С. 102-104 (особистий внесок здобувача становить 0, 2 др. арк.).