Дослідження особливостей етнічного і історичного розвитку етнографічного району – Полісся. Характеристика занять, їжі, одягу і прикрас, сімейного і громадського побуту, звичаїв, обрядів, вірувань, форм народного мистецтва, усної народної творчості.
Історико-етнографічний район - це етнотериторіальне утворення в рамках етносу, яке є самобутнім за етнічною історією і етнографічними рисами, що зафіксовано в історичних документах, регіональній символіці і етнічній свідомості людей. полісся етнографічний побут звичай Предметом дослідження є вивчення і виявлення тих властивостей етнографічного регіону, завдяки яким він виділяється з-поміж інших історико-етнографічних регіонів України. Мета дослідження - дослідити особливості етнічного і історичного розвитку етнографічного району - Полісся. Завдання дослідження: - дослідити історико-географічні та етнографічні відмінності розвитку Полісся; Полісся як українське етнокуль турне явище віддавна привертало до себе увагу вчених різного науко вого профілю, а найбільше лінгвістів та етнографів.Першу писемну згадку стосовно Полісся простежуємо у Галиць ко-Волинському літописі. У розповіді про спільний похід руських князів Лева, Мстислава та Володимира разом з татарами, очевидно, 1275 р. десь у напрямку Новгрудки і Литви є фраза: «Мстислав... йшов був од Копиля, пустошачи по Поліссі». Щоправда, окремі історики зауважують: значно давніше про Полісся писав Геродот, хоча це непереконливо. Про Полісся згадується у працях польських хроністів XV - XVI ст. На малі Гійома де Боплана територія Полісся розмежоване між такими адміністративно-географічними утвореннями: Сіверське князівство; Чернігівська земля; Київщина; Волинь, але окремо Полісся не виділено.З географічного погляду Поліссям називають місцевості України, Польщі, Білорусі та Росії, що характеризуються великими площами мішаних і хвойних лісів, піщаними ґрунтами, які чер гуються зі заболоченими лугами та болотами загалом, багатьма озерами, тихими ріками й річками, своєрідною фауною. На північ від Припяті, крім смуги в сотню кілометрів зі заходу на схід, у географічному відношенні окремими значними масивами Полісся «розмиває» всю територію Білорусі й поширюється в Литву та Латвію. Паралельно з субаллоетнонімами «поліщуки» та «литвини» вже на ареалі самого Полісся в XIX - на початку XX ст. дослідники фіксували існування дуже багатьох мікроаллоетнонімів, започат кованих від географічних місцевостей, наприклад, стоходці, застирці, столинці, височчинці, каменгородці, лаховці, теле-ханці, лагішинці, поречуки, а також і таких, що мають субетнічне або ж соціальне забарвлення. Диференціація польськими авторами населення Полісся на численні відмінні між собою групи переважно диктувалася офіційним інтересом Польської держави означати Полісся етнічно та національно невизначеним краєм, який обєктивно потребує транс формації в певну етнокультурну єдність, що повинна легко інтегруватися в польську націю (пагдіі роїякі). У часи перебування України в складі Російської держави адміністративно Полісся входило у кілька губерній, що в практичному вжитку за назвами губерній зумовило виникнення понять “Волин ське Полісся”, “Київське Полісся", “Чернігівське Полісся”.Вони були вовняні - в одне полотнище, з тканини чи з вишитим орнаментом, або лляні чи конопляні, ткані в орнаментальні смуги червоного кольору з додаванням синього. Усі вони мали вигляд довгого шматка полотна (до 3 м), коротші кінці якого були прикрашені багатим перебірним орнаментом. Невідємною частиною як чоловічого, так і жіночого костюма був пояс, яким підперізували поясний та верхній одяг. Мало специфіку й стійлове утримання худоби, зокрема годівля корів, волів, коней, особливо овець, частка яких у структурі тва ринництва була на Поліссі вищою, ніж наприклад, у 20-х роках в Українській PCP загалом. Ставлення до нього, як і скрізь в Україні, шанобливе: він є не лише одним з найважливіших продуктів повсякденного харчування, але й символом добробуту, продовження роду, заможності про що свідчать численні народні прислівя та приказки: "Є хліб та вода, то й нема голода", "Як хліб на стіл, то й стіл престіл, а хліба ні куска, і стіл доска", "Як іду в гостину, беру хліб в хустину".З досліджень робимо висновок, що традиційно-побутова народна культура Полісся - етнокультурний феномен, що відрізняється від інших районів комплексом характерних рис. Основу традиційного господарства становило землеробство, ускладнене необхідністю освоєння ділянок землі між болотами, піщаними дюнами, на лісових вирубках. На відміну від інших районів, традиційними видами занять, які набули широкого поширення були мисливство і рибальство, а також бджільництво. В соціокультурних взаєминах до ХІХ ст. зберігався вплив общинних відносин: розподіл громадою угідь, спільне використання пасовищ, лісів, лук, рибних ловів, трудової взаємодопомоги.
Вывод
Отже, в даній роботі висвітлена тема історико-етнографічного аналізу Полісся. З досліджень робимо висновок, що традиційно-побутова народна культура Полісся - етнокультурний феномен, що відрізняється від інших районів комплексом характерних рис. Особливістю його є наявність елементів і рис східнословянської архаїки.
Основу традиційного господарства становило землеробство, ускладнене необхідністю освоєння ділянок землі між болотами, піщаними дюнами, на лісових вирубках. Тваринництво мало специфічні риси. На відміну від інших районів, традиційними видами занять, які набули широкого поширення були мисливство і рибальство, а також бджільництво.
Комплекси жіночого і чоловічого вбрання мали до ХХ ст. чимало архаїчних особливостей - у матеріалі, у крої. В соціокультурних взаєминах до ХІХ ст. зберігався вплив общинних відносин: розподіл громадою угідь, спільне використання пасовищ, лісів, лук, рибних ловів, трудової взаємодопомоги.
Архаїка, реліктові елементи збереглись в календарних і сімейних звичаях та обрядах, у світоглядних уявленнях та віруваннях.
Населення Східного Полісся сусіди називали литвинами, населення басейну Припяті називало себе поліщуками.
Отже, Полісся має свою своєрідну історію та етнокультурні й етносоціальні особливості. Зі своїм специфічним способом життя, обрядами та звичаями має важливе значення й як складова частина української культури та обрядовості.
Список литературы
1. С. Макарчук Етнографія України. Навч. посібник - Л.,2004 с. 123-125; 129-132
2. О. Косміна Традиційне вбрання українців. Т. 2.
3. Т. Ніколаєва Історія українського костюма - К., 1996 - с. 14 -21; 122-125
4. О. Сапельник Сімейний побут поліщуків: традиції та сучасність
5. А. Пономарьов Українська етнографія. Курс лекцій - К., 1994 - с. 174-179; 285-294
6. А. Пономарьов, Л. Артюх Українська минувшина - К., 1994 - с. 97-113
7. С. Макарчук Історико-етнографічні райони України. Навч. посібник - Л., 2012 - с. 86 -107
8. Л. Артюх Українська народна кулінарія - К., 1977
9. С. Толстая Этнолингвистическое изучение Полесья - К., 1996 - с. 47-54
10. Полісся України, Випуск 1. Київське Полісся за ред. С. Павлюка - Л., 1997 - с. 123-147
11. Культура і побут населення України / За ред.. В. Наулка - К., 1997
12. А. Пономарьов Розвиток сім*ї і шлюбно-сімейних взаємин в Україні - К., 1989
13. Р. Кирчів Фольклор українського Полісся - Л., 1996 - с. 214-149
14. Українознавство. - К., 1994. - С. 55-67
15. Г. Лозко Українське народознавство. - К., 1995
16. В. Борисенко Традиції і життєдіяльність етносу. - К., 2000
17. А. Пономарьов Етнічність та етнічна історія України. - К., 1996
18. С. Макарчук Етнічна історія України/ навч. посібник - К., 2008 - с. 217-220
19. Р. Кирчів Із фольклорних регіонів України - Л., 2002 - с. 215-260
Размещено на .ru
Вы можете ЗАГРУЗИТЬ и ПОВЫСИТЬ уникальность своей работы
