Історично-правові записки українського дворянства (кінця ХVІІІ-початку ХІХ ст.) як пам"ятки історичної думки - Автореферат

У сучасній літературі вже зверталась увага на необхідність уведення в науковий обіг ігнорованих у радянські часи фамільних архівних зібрань української старшини та дворянства, які включають різноманітні офіційні та приватні джерела, філософські, історичні, літературні праці та записки власників архівів, без яких неможливо вивчити політику російського уряду та розвиток суспільно-політичної думки на Україні. Таким чином, актуальність дослідження історичної думки українського дворянства, яка доволі рельєфно виражала специфіку ціннісної парадигми даної доби, зумовлена насамперед винятковою роллю даного періоду в історії українського народу і можливістю через усвідомлення історичних концепцій зясувати смисл доленосних подій та явищ для майбутнього українського народу. Дослідження памяток історичної думки українського дворянства сприяє виявленню причинно-наслідкових звязків між станом українського суспільства, суспільно-політичними процесами та тенденціями розвитку історичної думки даного періоду, оскільки вони були своєрідним поєднанням духу та матерії, ідеальних уявлень та матеріальних обставин, думки та справи. До евристичних завдань належать слідуючі: 1) пошук та систематизація різнобічної за змістом та формою літератури, яка несе якісно важливу інформацію про українське дворянство, його інтелектуальних представників, про походження, зміст, ціннісну визначеність дворянських памяток історичної думки; Предметом дослідження є історичні та історико-правові “Записки” чільних представників українського дворянства як памятки історичної думки, що зявились в перші десятиліття ХІХ століття для захисту станових та національних інтересів і синтетично поєднали політичні та правові ідеї з цілісними, концептуально вираженими сюжетами історичного минулого України.Перший розділ - “Проблеми дослідження історії українського дворянства у вітчизняній та зарубіжній історіографії” присвячений аналізу еволюція оцінок українського дворянства в історичній літературі, що була обумовлена зміною духовно-ціннісних та історіографічних парадигм. Серед численної літератури, яка безпосередньо дотична до обєкта та предмета даного дослідження і зявилась в контексті названих ціннісних та історіографічних парадигм, варто виділити низку праць, автори яких: (1) спеціально досліджували історію українського дворянства, (2) його історичні погляди, дворянську історіографію та (3) історично-правові “Записки” про права українського дворянства, що вийшли з його середовища. Грушевського, (не врахувавши помітної еволюції в оцінках ролі українського дворянства), а разом з тим подав есе з історії української провідної верстви XVIII та початку ХІХ століття; книгу О. Панашенко, які позначені певними новаціями у порівнянні з попередньою літературою, (особливо праця останньої), при розгляді процесу нобілітації української старшини та перетворення її в дворянство акцентується увага виключно на матеріальних інтересах української суспільно-політичної еліти, а історично правові “Записки” Романа Марковича, Василя Чарниша, Тимофія Калинського та Андріана Чепи, у яких автори, як відзначає дослідниця, “відстоювали історичне значення колишньої старшини”, розглядаються як докази права української старшини “на покріпачення селян”. Модзалевського, творця “генеалогічної енциклопедії” українського дворянства - Малоросійського Родословника, що разом Лукомським та Г Нарбутом створили “геральдичну енциклопедію” української аристократії, була створена солідна джерельно-історіографічна база для подальших досліджень.Історико-правові “Записки” українського дворянства були результатом реакції української суспільної еліти колишньої Гетьманщини на централізаторську політику російського уряду та невизнання за потомками української старшини прав на дворянську гідність і зявились в процесі обміну істориками-аматорами (на початку ХІХ ст.), які займали високе становище в державних та громадських дворянських установах, актовими джерелами та памятками історичної думки. Каркас історичної концепції Григорія Полетики складали слідуючі ідеї: 1) Україна ніколи і ніким не була завойована, а завжди перебувала в договірних стосунках з правителями держав-протекторів; 2) порушення традиційних прав та вольностей привело до легітимного розриву з поляками; 3) перехід під російську протекцію мав добровільний характер при наявності інших альтернатив; 4) субєктом договірних відносин з українського боку була традиційна еліта краю - українська шляхта; козацтво користувалось шляхетським правом, але шляхтою не вважалось; 5) ліквідація шляхетських інститутів, посилення військового характеру “Малоросії”, концентрація влади у руках гетьманів мала негативне значення для країни; 6) звязок з Росією передбачався лише через особу монарха (особиста унія) на умовах збереження традиційних прав та вольностей. Григорій Полетика та дворянські історики початку ХІХ століття започаткували “критичний” етап розвитку української історіографії та джерелознавства; вперше увели в науковий обіг численні актові та наративні джерела, вико

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ