Історичний час як детермінанта творчого процесу - Автореферат

Тому вивчення проблематики історичного часу у сфері гуманітарного знання взагалі та естетики зокрема дозволяє дати відповіді як на суттєві світоглядні питання сучасності, так і вирішити ряд конкретних методологічних питань, повязаних з впорядкуванням історичного матеріалу, пошуком принципів розвитку культурного буття людства, знаходженням звязку між темпоральними параметрами та специфікою історичного розвитку світових цивілізацій. Отже, осмислюючи час, ми відкриваємо логіку загального світового руху, репрезентованого історією, прилучаємося до пошуку витоків універсального процесу самовдосконалення людства, відкриваємо сенс творення культури. Аббаньяно) дозволяє дати відповідь на питання, як реалізується людське буття у часі, крізь час та завдяки часу, визначити специфічні риси, форми та зміст творчого процесу у ту чи іншу історичну епоху. Вплив історичного часу на творчий процес, розглянутий як предмет естетичного дослідження, підтверджує значення гармонії як визначальної естетичної категорії у процесі створення та існування феноменального світу мистецтва та культури взагалі. Те, що у умовах світоглядної кризи творчість у часі стає шляхом людини до буття, відкриває нові горизонти для усвідомлення та розуміння проблеми сущого як фактору формування сучасності (В.У першому розділі "Час як фактор формування статичного історичного контексту" зясовуються загальні підходи до проблеми трансформації часу у історичний контекст, доводиться генетична пріоритетність статичного контексту у процесі культурної творчості, аналізуються конкретні приклади статичного контексту, репрезентовані як традиційними східними цивілізаціями, так і цивілізацією Античності. Перший підрозділ - "Час і проблема виникнення людської культури" - присвячений експлікації тези про усвідомлення людиною часу як визначальний момент культурної творчості людини, адже саме культура дозволяє на екзистенціальному рівні подолати жах небуття, відчуття неминучості смерті. У якості фактичного матеріалу, що підтверджує цю тезу, використовуються відповідні положення давньогрецької міфології та, особливо, шумерського "Епосу про Гільгамеша", у якому з виключною гостротою поставлені проблеми плинності часу, смерті, безсмертя, та простежується ідея про творчість як ствердження суто людського змісту у світі. Підкреслено значення філософських підходів до вирішення проблеми часу Геракліта, автору найбільш популярної метафори "час-ріка" та його ідейних супротивників, зокрема Зенона, апорії якого фактично заперечують час у парадоксальному просторі людської думки. Творчість у цій концепції дійсно втрачає свою онтологічну основу, але, одночасно, Аристотелем закладаються психологічні підвалини розуміння часу, які, як ми показуємо, у подальшому використає Августин.Доводиться, що проблема часу у співвідношенні з творчим процесом була предметом осмислення на протязі усього процесу розвитку людської культури, і її тлумачення мають, крім суто філософських та естетичних, міфологічні та літературно-мистецьки виміри, причому значення останніх зростає у перехідні епохи історичних трансформацій. Усвідомлюючи час як визначальний фактор плинності, минучості нашого життя, людина намагається створити його "контекстуальний відбиток", "зупинити час" та подолати смерть, створюючи відносно стабільну реальність культурного буття. Своєю творчістю людина "поліпшує", рятує оточуючий світ, тим самим адекватно реалізуючи час. Саме тому час стає історичним, тобто створений у процесі творчості контекст має унікальний характер та значну онтологічну вагу. Але унікальне значення останнього дозволяє вбачати у творчості справжній процес відкриття буття для себе, який, з часом, стає "шляхом до буття" для інших.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

На основі історичного аналізу розвитку філософських та естетичних концепцій часу у їх співвідношенні з творчим процесом у роботі розроблена та обґрунтована відповідна система детермінації. Доводиться, що проблема часу у співвідношенні з творчим процесом була предметом осмислення на протязі усього процесу розвитку людської культури, і її тлумачення мають, крім суто філософських та естетичних, міфологічні та літературно-мистецьки виміри, причому значення останніх зростає у перехідні епохи історичних трансформацій. Усвідомлюючи час як визначальний фактор плинності, минучості нашого життя, людина намагається створити його "контекстуальний відбиток", "зупинити час" та подолати смерть, створюючи відносно стабільну реальність культурного буття. Фактор потенційного небуття сприймається як протиріччя з гармонійними принципами світобудови, а отже підлягає подоланню.

Встановлено, що цивілізації стародавнього світу мають статичний символічний контекст часу, який органічно повязаний з циклічним характером останнього. Тобто культура має форму сакральної парадигми, звернення або повернення до якої очищує профанний час повсякденного буття. Отже, у міфічному дійстві, ритуалі, "вмирає" повсякденність, і людина повертається до витоків власного культурного буття, які втілюють визначальні принципи гармонії та досконалості. Творчий потенціал у подібні епохи є обмеженим відповідним консервативним світосприйняттям. Усе новостворене розглядається як відхід від визначальної гармонійної парадигми. Саме цим пояснюється низький онтологічний статус мистецтва у філософії Платона та інших античних авторів.

Доведено, що співвідношення "творчість-смерть" не лише зберігається, а й посилюється у епохи з динамічним контекстом, яким властиві телеолого-есхатологічні інтенції, тобто співвідношення не лише з власною смертю, а й загибеллю усього світу, яка є обовязковою умовою створення нового, гармонійного буття. Доводиться, що у подібні епохи творчий імпульс значно зростає, адже побудова нового контексту стає визначальним фактором буттєвої ситуації людини. Своєю творчістю людина "поліпшує", рятує оточуючий світ, тим самим адекватно реалізуючи час. Її завдання - гармонізувати дійсність у контексті власного життя і часу. Саме тому час стає історичним, тобто створений у процесі творчості контекст має унікальний характер та значну онтологічну вагу.

Підкреслюється, що у позаконтекстуальні епохи або епохи з перехідним часом значно ускладнюється характер детермінації творчого процесу історичним часом. Стверджується, що дискредитація динамічного контексту Нового часу відбулася внаслідок абсолютизації гносеологічних інтенцій та критичної раціоналізації людського буття, що суперечило визначальним принципам гармонії. Заклик до "переоцінки цінностей" означав початок загибелі цієї епохи. На прикладі сучасної епохи, що визначається як епоха постмодерну або посткультури, ведеться мова про віталістично-психологічну, онтологічну та естетичну підсистеми детермінації.

Віталістично-психологічна підсистема детермінації визначається на підставі філософсько-естетичних концепцій вирішення відповідного питання французьким філософом Анрі Бергсоном та швейцарським психологом та культурологом Карлом Густавом Юнгом. Людина у даних концепціях стає реальним сенсовим центром філософського дослідження, і виходячи з цього положення, час тлумачиться як визначальний параметр індивідного існування.

Онтологічна підсистема детермінації творчого процесу історичним часом проаналізована на основі розгляду естетичних аспектів історичного часу у філософії екзистенціалізму, і, перш за все, у працях М. Гайдеггера. Доведено, що Гайдеггер дуже мало говорить про творчість як процес, зосереджуючи дослідницьку увагу на мистецькому витворі та його онтологічному статусі. Але унікальне значення останнього дозволяє вбачати у творчості справжній процес відкриття буття для себе, який, з часом, стає "шляхом до буття" для інших. У витворі мистецтва ми можемо осягнути сутність власного призначення, виправляючи помилки, зроблені на протязі історичного шляху нашої цивілізації. Аргументовано, що крізь витвір мистецтва і поезії буття відкриває людині власну істину, яка є проясненням, просвітленням сутності одвічних питань і дозволяє подолати жахливі наслідки формалізованого існування на рівні Das Man, які культивуються сучасною цивілізацією.

Естетична підсистема детермінації творчого процесу історичним часом базується на розгляді художніх інтерпретацій проблеми часу у літературних творах другої половини 20 сторіччя. Головна увага зосереджена на творчості аргентинського письменника Х.-Л. Борхеса, адже, на нашу думку, саме йому вдалося відтворити постмодерністське сприйняття світу та культури як гри декількох сюжетів, які нескінченно повторюються у людській історії. Встановлено, що у контексті подібного світосприйняття час - це жахлива необхідність повторювати те, що вже було, будувати повітряні замки, додавати власну ефемерність до ефемерності оточуючого світу. І чи не єдиним шляхом подолання цього жаху є гра, гра з простором і часом, у тотальній причетності якій Борхес неодноразово зізнавався. Саме такої гри очікую від митця сучасна "порожня" та перехідна епоха.

Доведено, що у сучасних умовах історичних трансформацій та перехідного часу радикально змінюється характер взаємодії історичного часу і творчого процесу, відбувається віртуалізація дійсності і активне залучення сучасних інформаційних технологій до процесу мистецького перетворення реальності.

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ І ВИСНОВКИ ДИСЕРТАЦІЇ ПОДАНІ В ТАКИХ ПУБЛІКАЦІЯХ АВТОРА

1. Курбатов С.В. Історичний час у дзеркалах Хорхе-Луїса Борхеса// Філософська думка - 2001. - №3. - С. 143-154.

2. Курбатов С.В. Час як чинник створення контексту історії// Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Філософія. Випуск 34. - Київ, 2001. - С. 37-42.

3. Курбатов С.В. Ніколо Аббаньяно. Час. Мистецтво. Буття// Філософські науки: Збірник наукових праць. - Суми: СДПУ ім. А.С. Макаренка, 2001. - с. 45-52.

4. Курбатов С.В. Мистецтво у контексті аналітичної психології.

5. К.Г. Юнга// Діалог культур: Україна у світовому контексті: Мистецтво і освіта: Збірник наукових праць: Вип. 3. - Львів: Каменяр, 1998. - с. 178-183.

6. Kurbatov Sergiy V. Postcultural Situation: at the Beginning of Virtual Civilization?// IT Century: Youth and Social Changes: Proceedings of the International Conference, May 3-5, 2001, Riga, Latvia. - Riga: University of Latvia, 2001. - p. 245-248.

7. Курбатов С.В. Поезія як критерій онтологічної істини ("Tempus omnia revelat" Мартіна Гайдеггера)//Наукові записки Національного університету Києво-Могилянська Академія. Філологічні науки. Том 18. - Київ, 2000. - С. 100-104.

8. Курбатов С.В. Історичний час як детермінанта творчого процесу// Педагогіка і методика навчання і виховання: Проблеми розвитку творчої особистості: Збірник наукових праць СДПІ ім. А.С. Макаренка. - Суми: Мрія, 1997. - с. 59-69.