Історичний аспект розвитку судимості - Реферат

Стаття 3 Конституції України встановлює, що людина, її життя і здоровя, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Утвердження й забезпечення прав і свобод людини є головним обовязком держави, яка повинна бути ґарантом належної реалізації передбачених Конституцією та законами прав і свобод людини та громадянина. Існування інституту судимості в кримінальному праві України, який є органічною, нерозривною частиною системи кримінально-правових заходів протидії злочинності, сприяє всебічному виконанню вказаних завдань. У цьому розумінні має велике значення необхідність подальшого розвитку інституту судимості, покликаного попереджувати злочинність, здійснювати індивідуалізацію покарання, посилювати протидію рецидиву злочинів, запобігати проникненню злочинності в найважливіші сфери життєдіяльності суспільства тощо.Судимість - складне юридичне явище, яке має багатофункціональне соціальне і правове призначення. Інститут судимості тісно повязаний з іншими інститутами кримінального права, правовим статусом особистості, інститутами соціального контролю тощо, а в більш широкому масштабі слугує своєрідним індикатором морального стану суспільства. Ще з давніх часів інститут судимості використовувався не тільки як засіб констатації факту осудження осіб за вчинені ними злочини і негативної репутації особистості злочинця, але й призначався для інших соціальних і кримінально-правових цілей. Правда, в багатьох країнах світу сама реалізація цього інституту носила антигуманний, бузувірський характер по відношенню до винних. Констатація факту засудження за певні злочини супроводжувалася тавруванням (клеймуванням) осіб з метою, з одного боку, відмітити «лиху людину», злодія, а з другого, - покарати злочинця, зганьбити, заславити, принизити його, щоб попередити цим вчинення злочинів іншими особами.Так, у давніх джерелах вітчизняного писаного права (зокрема в Руській Правді) взагалі не містилися положення про судимість, її окремі елементи або правові наслідки. 19 Судебника Казимира 1468 р., відповідно до якого за першу крадіжку особа каралася штрафом, а якщо не було майна - тілесним покаранням і тюремним увязненням, а за вчинення повторної крадіжки засуджувалася до повішення. В одних з перших кодексів російського середньовіччя - Судебниках 1497 й 1550 років теж ішлося про посилення кримінального покарання за вчинення деяких злочинів після засудження за попередні, що можна трактувати як рецидив злочинів, де судимість є основною складовою ознакою. Зазначені нормативні акти не внесли суттєвого законодавчого розвитку в досліджуваний інститут, проте судимість (у значенні засудження особи за вчинений злочин) використовувалася для посилення відповідальності злочинців, поступово сприяючи досягненню деяких інших соціальних і кримінально-правових цілей. (першому вітчизняному кримінальному кодексі), яке діяло на деяких територіях сучасної України, було передбачено низку обмежень для осіб, які вчинили злочини та відбули кримінальне покарання, що згідно з чинним кримінальним законодавством можна віднести до елементів судимості.У зазначеному акті про амністію законодавець виділив особливу категорію осіб-спекулянтів, які мають більше однієї судимості. 37 КК РРФСР містилися вимоги, які ставилися законом до засудженої особи для погашення судимості Так, судимість погашалася тільки в разі, якщо особа протягом іспитового строку не вчинить нового тотожного, однорідного або будь-якого іншого злочину, що тягне за собою покарання у вигляді позбавлення волі. Стосовно до осіб, засуджених до позбавлення волі на строк не більше шести місяців або до будь-якої іншої міри соціального захисту, судимість погашалася у випадку, якщо протягом трьох років від дня набрання вироком законної сили не буде вчинено будь-якого іншого злочину. Дійсно, передбачений законом порядок обчислення строків погашення судимості з моменту набрання вироком законної сили, а не від дня відбуття засудженим покарання штучно скорочував цей строк, перебіг якого міг свідчити про успішність досягнення мети покарання. Стосовно до осіб, засуджених до позбавлення волі на більш тривалий строк, але не більше трьох років, судимість погашаєшся, якщо протягом шести років від дня набрання вироком законної сили не буде вчинено будь-якого іншого злочину.

План

Вступ

1. Розвиток інституту судимості на ранніх етапах

2. Дорадянський період розвитку судимості

3. Історія становлення інституту в радянський період

Висновки

Список використаних джерел і літератури

1. Кримінальний кодекс України: Науково-практичний коментар / Ю. В. Баулін, В. І. Борисов, С. Б. Гавриш та ін.; За заг. ред. В. В. Сташиса, В. Я. Тація. - К.: Концерн “Видавничий Дім “Ін Юре”, 2003. - 1196 с.

2. Голіна В.В. Судимість як соціально-правове явище : сутність, призначення, наслідки / В.В. Голіна // Вісник Академії правових наук України. - 2005. - № 2 (41). - С. 173 - 182.

3. Письменский Е.А. Институт судимости в уголовном праве Украины и России : сравнительно-правовой анализ / Е.А. Письменский // Актуальные проблемы борьбы с преступлениями и иными правонарушениями : материалы Пятой международной научно-практической конференции. - Барнаул : Барнаульский юридический институт МВД России, 2007. - С. 178 - 179.

4. Ткач А.П. Історія кодифікації дореволюційного права України / А.П. Ткач. - К. : Видавництво Київського університету, 1968. - 171 с.

5. Кульчицький В.С. Історія держави і права України / В.С. Кульчицький, М.І. Настюк, Б.Й. Тищик. - Львів : Світ, 1996. - 296 с.

Размещено на .ru