Історичний аналіз становлення та розвитку медико-профілактичної допомоги робітникам водного транспорту України (на прикладі Київської центральної басейнової клінічної лікарні МОЗ України) - Автореферат

Актуальність теми визначається тим, що в роботі доводиться засобами історико-наукового аналізу розвитку медицини водного транспорту, що однією з форм успішної реалізації сучасних тенденцій в медицини є створення комплексних науково-лікувальних структур, в яких лікувальний процес безпосередньо поєднаний з науковими дослідженнями і підготовкою медичних кадрів. Впровадження в життя зазначеної форми ефективної взаємодії медичної науки, освіти і лікувального процесу має особливе значення для тих галузей народного господарства, які відрізняються специфічною професійною патологією зайнятих в ній працівників і тому потребують відповідного проблемно орієнтованого підходу до лікування і проведення профілактичних заходів. За роки свого існування колектив медиків та науковців цієї лікарні зробив вагомий внесок в розвиток вітчизняної системи охорони здоровя завдяки широкому впровадженню досягнень сучасної медичної науки в лікувальну практику. Важливо було ретельно дослідити накопичений досвід роботи Київської лікарні водників, як ключового елементу системи медицини водного транспорту України, визначити соціально-економічні умови, в яких ця нова для свого часу галузева науково-лікувальна структура виникла і розвивалась. На прикладі діяльності лікарні простежується процес поєднання медичної науки з практичною медициною, що стає умовою більш повного і стійкого клінічного результату при зменшенні економічних витрат, скороченні строків лікування.У вступі обґрунтовується вибір теми, дається характеристика стану розробки проблеми, розкривається її актуальність та ступінь вивченості, сформульовано мету і основні завдання дослідження, розкривається новизна і практичне значення, даються відомості про апробацію дисертаційної роботи. Визначено предмет, завдання, методи і джерельну базу проведеного історико-наукового дослідження в зазначених хронологічних межах, що відображено на рис.1. Здійснено історіографічний огляд пошуку форм взаємодії медичної науки, медичної освіти і лікувального процесу під кутом зору завдань доказової медицини. Доказова медицина покликана переозброїти медицину, очистити її від сумнівних положень і гіпотез, а також від малоефективних методів діагностики, профілактики і лікування, значно підняти рівень фармакотерапії. Він був започаткований на медичному факультеті Московського університету, коли процес викладання медицини став включати демонстрацію хворих, що датовано початком ХІХ ст.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

ІІ етап Проведення наукометричного аналізу напрямків досліджень в галузі охорони здоровя на різних етапах розвитку медицини водного транспорту

Вивчення наукової продукції НМУ ім. О.О. Богомольця Вивчення матеріалів конференцій, зїздів лікарів Аналіз науково-дослідних робіт з проблем організації охорони здоровя

Матеріали архівів фондів ЦДАВОВ, МОЗ України, кафедр медичних вузів, КЦБКЛ ім. В.М. Іванова Спогади лікарів-науковців НМУ ім. О.О. Богомольця Додаткові джерела інформації про розвиток медицини водного транспорту

ІІІ етап Вивчення та аналіз історії становлення і розвитку Київської центральної басейнової клінічної лікарні як науково-освітньо-лікувального комплексу в контексті розвитку медицини водного транспорту України

Дослідження організації лікарні для працівників водного транспорту в Києві та її розвитоку в 1934-2005 рр. Вивчення основних напрямків наукової діяльності лікарні. Аналіз гігієнічних аспектів праці водників Дніпровського басейну в світлі формування професійної патології

Оцінка досвіду роботи Київської центральної басейнової клінічної лікарні ім. В.М. Іванова як науково-освітньо-лікувального комплексу нового типу Характеристика стратегії взаємодії лікарні з іншими установами охорони здоровя в Україні

IV етап Узагальнення та систематизація результатів досліджень

V етап Впровадження

Пропозиції до створення науково-освітньо-лікувальних комплексів на базі лікарень Дніпровського басейну Публікації статей, тез, виступи на конференціях

Накази МОЗ України

Рис.2. Етапи проведення наукових досліджень націлений на мінімум медичних знань для пересічної культурної людини, а з іншого - міг слугувати базою для подальшої фахової освіти.

Одним з перших медичних факультетів, створених в Україні, було відділення лікарських і медичних наук в Харківському університеті, який відкрився на початку 1805 року. У 1841 р. із відкриттям медичного факультету Київського університету Київ стає одним із значних університетських центрів з підготовки висококваліфікованих лікарів.

Після подій 1917 р. одним з визначних моментів пошуку форм взаємодії медичної освіти, науки та практичної діяльності можна вважати організацію Інституту охорони здоровя (1920), який обєднав медичний факультет університету Св. Володимира, Київський жіночий медичний інститут (заснований у 1916 р. на базі Вищих жіночих курсів), медичний факультет Українського державного народного університету та Одонтологічний інститут, невдовзі перейменований на Київську державну медичну академію. У грудні 1921 р. Київську державну медичну академію перетворену у Київський медичний інститут.

В дисертації показано, що подальший пошук оптимальних форм взаємодії медичної науки, освіти та лікарської діяльності відбувався в повній залежності від розвитку суспільного життя, новим завданням відповідали нові навчальні заклади і вдосконалення системи підготовки фахівців. Кожний послідовний історичний етап розвитку охорони здоровя характеризується своїми вимогами до підготовки лікарів-спеціалістів, розробки актуальних проблем та впровадження їх результатів у практичну діяльність у відповідності до соціальних потреб і можливостей медицини, з врахуванням нових технологічних моделей лікарської діяльності.

Наведені в дисертаційній роботі дані свідчать про складності процесу підготовки практичних лікарів і фахівців профілактичної спрямованості, що стимулювало постійні пошуки кращих форм взаємодії всіх ланок медичної науки, освіти і практики охорони здоровя.

У першому розділі „Стан медичної допомоги працівникам водного транспорту в Україні на початку - в першій третині ХХ століття” охарактеризовано соціально-політичну ситуацію в Україні у зазначений період, в умовах якої відбувалося становлення медицини водного транспорту. Проаналізовано передумови відокремлення медицини водного транспорту в спеціальну галузь, простежено процес її розвитку.

На початку ХХ століття медицина водного транспорту підпорядковувалась Міністерству шляхів сполучення. Міністерство організувало лікарську допомогу і санітарний нагляд на залізницях і в межах смуги відчуження, а також санітарний нагляд на водних шляхах. Число лікарів, які були на службі під орудою Міністерства, в 1910 р. складало 948 осіб. Крім того, низка інших відомств також була причетна до організації медичної допомоги на транспорті. А саме - Міністерство торгівлі і промисловості здійснювало санітарний нагляд і медичну допомогу в торгових портах і торгово-морехідних училищах, Головне управління землеустрою і землеробства забезпечувало лікувально-санітарну допомогу переселенцям в дорозі і місцях їх поселення; Морське міністерство мало спеціальну лікувально-санітарну частину на флоті, а також забезпечувало лікарську допомогу портовим робітникам і службовцям.

Характерними рисами транспортної медицини того часу були такі: недостатнє наближення допомоги до населення, її елементарний, спрощений обсяг, низька кваліфікація лікарів (з переважаючим наданням фельдшерської допомоги - до 30% і вище), вузько лікувальний напрям без ознак профілактичної роботи, крайня відомча відокремленість.

Перші кроки радянського режиму були повязані з мілітаризацією всієї медико-фармацевтичної галузі, з декретуванням і жорсткою централізацією. Встановлення радянської влади в Україні супроводжувалося перенесенням на її територію моделей російського революційного управління. В лютому 1919 р. було ліквідовано всі ланки медичного управління дорадянського часу, вся медична справа передана здороввідділам Рад, які проводили мобілізаційні та інші надзвичайні заходи. Але стан медичної допомоги залишався вкрай недостатнім.

Перші декрети Радянської влади і інші законодавчі акти були спрямовані на розвиток медичного обслуговування. Однак центрального органа управління всією медичною справою країни спочатку не було. Деякий час в системі наркоматів діяли лікарські колегії. Згодом була створена Рада лікарських колегій (1917 р.). По суті, це був перший централізований орган медичної служби країни. Однак пошуки оптимальних шляхів управління тривали.

З перших років Радянської влади була зроблена спроба організації медичного обслуговування робітників водного транспорту у відповідності з проголошеними принципами санітарно-профілактичної медицини. Проголошеною метою створення системи медичної допомоги на водному транспорті було всебічне кваліфіковане медико-санітарне обслуговування населення і робітників галузі, вивчення умов їх праці і побуту, покращення здоровя на засадах профілактичної медицини тощо.

Медицина водного транспорту України після 1917 р. також зазнала відповідних змін.

В роки перших пятирічок йшло активне розширення мережі лікувально-профілактичних закладів на водному транспорті, покращувалася їх робота. Все більш широке розповсюдження отримував диспансерний метод і з 30-х років запроваджувалися комплексні профілактичні огляди плавскладу, а згодом і робітників берегових підприємств.

Отже, в період 1919 -1926 рр. медицина водного транспорту була виділена в окрему галузь. Замість медико-санітарних організацій (портових та берегових лікарів) була створена санітарно-профілактична організація із мережею обладнаних лікувальних закладів, повязаних із контингентом водників, яка поставила своєю метою вивчення та покращення умов праці та побуту працівників на водному транспорті, всебічне та кваліфіковане медико-санітарне обслуговування.

Передумовами для цього були: 1. Епідеміологічна роль транспорту в поширенні інфекційних захворювань.

2. Необхідність проведення оздоровчих заходів серед робітників транспорту з метою підвищення продуктивності праці задля забезпечення розвитку економіки після 1917 р.

3. Проблема доцільності використання існуючих медичних закладів з метою покращення якості лікувально-профілактичної допомоги.

4. Забезпечення доступності і своєчасності медичної допомоги робітникам водного транспорту.

Виділення медицини водного транспорту в окрему галузь призвело до позитивних наслідків.Лише трьома роками потому захворюваність на паразитарні тифи, кишкові інфекції (зокрема дизентерію), натуральну віспу, що були основною проблемою на водному транспорті, знизилася до спорадичних випадків.

В період з 1926 по 1938 рр. медицина водного транспорту піддається ряду перетворень. В цей час вона невідємно повязана з медициною залізничного транспорту.

У 1938 р. відбувся новий поштовх у розвиткові медицини водного транспорту в Україні - була виділена медицина водного транспорту Дніпровського басейну з передачею керівної ролі Київській лікарні водників.

Цей процес було перервано Великою вітчизняною війною, під час якої відбулося руйнуванням створеної до цього часу системи - багато лікувально-оздоровчих підприємств зазнало евакуації, а медичні працівники стали військовими.

У післявоєнний час почався новий бурхливий етап розвитку медицини водного транспорту із формуванням її сучасного стану як організації охорони здоровя України.

Отже, медицина водного транспорту пройшла тривалий та нелегкий шлях свого становлення. Цей процес був тісно повязаним з розвитком медичних знань, освіти та медичної практики в Україні. На цьому становленні позначилися політичні події, що відбувалися на теренах колишнього СРСР.

Одним із основних моментів розвитку було виділення медицини водного транспорту в окрему галузь. Необхідність цього була продиктована специфічними умовами праці та побуту річковиків і моряків, несприятливою санітарно-епідеміологічною ситуацією на суднах і підприємствах водного транспорту, незабезпеченістю цього контингенту працюючих кваліфікованою і доступною медичною допомогою, заснованою на знанні особливостей праці та професійної захворюваності робітників на водному транспорті, а також рядом питань економічного характеру. Виокремлення медицини водного транспорту сприяло вирішенню зазначених питань і започаткувало розвиток цієї галузі як самобутньої частки системи охорони здоровя України.

У другому розділі „Організація лікарні для працівників водного транспорту в Києві та її розвиток в 1933-1956 рр.” подано хронологію становлення Київської лікарні водників як провідної дослідної установи медицини водного транспорту.

Як лікарня для обслуговування водників стаціонар функціонує з 1933 р, після розділення до того часу обєднаних лікувальних закладів залізничного та водного транспорту. Але справжнім початком наукової і освітньої діяльності лікарні треба вважати 1934 р., коли вона стала базою кафедри факультетської терапії №2 Київського медичного інституту, якою завідував професор В.М. Іванов - найближчий учень одного із засновників київської терапевтичної школи академіка Ф. Г. Яновського.

З 1938 р. керівна роль в організації лікувальної допомоги річковикам в Україні була доручена Київській лікарні водників.

У 1941 р. с початком Великої вітчизняної війни колектив лікарні та кафедри був евакуйований. Багато лікарів та середнього медичного персоналу було призвано до лав Червоної армії. В 1943 р. після звільнення міста Києва в лікарні розміщувався шпиталь Першого Українського фронту.

В 1946 р. лікарню знов передали Дніпровському водздороввідділу. Після обєднання її із поліклінікою водників, яка існувала до 1948 р. самостійно, вона стала називатися Київською клінічною басейновою лікарнею Дніпровського водздороввідділу.

В 1956 р. лікарня була підпорядкована Міністерству охорони здоровя і одержала назву „Київська клінічна лікарня МОЗ УРСР для обслуговування водників”.

В 1962 р. терапевтичній клініці лікарні присвоєно імя академіка Академії наук УРСР та Академії медичних наук СРСР, Заслуженого діяча науки України В.М. Іванова, який очолював кафедри і клініки Київського медичного інституту, що розташовувалися в лікарні починаючи з 1934 р., та багато зробив для її розвитку. В тому ж 1962 р. лікарня стала базою і для відділу клінічної неврології Інституту фізіології ім. О.О. Богомольця.

Починаючи з 1978 р. і до наших днів, лікарня вже не зазнавала суттєвих реорганізаційних змін. Протягом цього періоду продовжується цілеспрямований розвиток її як науково-освітньо-лікувального комплексу - фактично нового типу закладів в практиці охорони здоровя України.

У третьому розділі „Основні напрямки наукової діяльності лікарні” подається аналіз наукової і практичної діяльність на базі лікарні видатних медиків - В.М. Іванова , Є. Л. Ревуцького, А.П. Пелещука, Л.А. Пирога та їх послідовників.

Особливістю науково-клінічної діяльності В.М. Іванова був глибокий інтерес до фізіології, патологічної анатомії та біохімії. Наукові пошуки В.М. Іванова здійснювалися в декількох напрямках: · Роботи, присвячені діагностиці та клініці захворювань шлунку;

· Фізіолого-експериментальні роботи з вивчення функціонування шлунку натще;

· Роботи фізіолого-біохімічного спрямування, присвячені взаємодії між періодичною діяльністю травного апарату та біохімічними процесами в організмі;

· Роботи з онкології;

· Роботи за іншою тематикою (сипний тиф, туберкульоз тощо).

Ретельні спостереження видатного науковця та клініциста дозволили йому сформулювати нові наукові положення, підмітити нові важливі факти, які зберігають своє значення для діагностики та клініки і нині.

В.М. Іванов заснував наукову школу терапевтів - онкологів, значення якої особливо проявилось у звязку з інтенсивною розробкою в наступні роки питань медикаментозної терапії злоякісних новоутворень та їх профілактики шляхом лікування передпухлинних захворювань.

Його учень Є.Л. Ревуцький розвивав основний напрямок наукових праць школи академіка В.М. Іванова- клінічну фізіологію органів травлення. Він одним з перших організував підвищення кваліфікації викладачів середніх медичних навчальних закладів. Йому належить ініціатива в розробці проблеми атеросклерозу, легеневої гіпертензії, впливу метеорологічних факторів на стан серцево-судинної системи тощо.

Є.Л. Ревуцький розробив і впровадив в практику нові діагностичні, зокрема рентгенологічні методи дослідження легень при злоякісних захворюваннях, вивчав диференційну діагностику, особливості клінічного перебігу нагнійних процесів у легенях і зміни, що відбуваються при цьому в організмі в цілому.

Інший його учень А.П. Пелещук сформував концепцію функціональних захворювань органів травлення, дослідив вікові аспекти гастроентерологічних захворювань, працював над удосконаленням Київської басейнової лікарні як лікувальної, наукової та навчальної бази. Він започаткував новий аспект наукової діяльності кафедри - геронтологія і геріатрія.

За А.П. Пелещука, як завідувача кафедрою, значно активізувалась діяльність колективу в галузі нефрології в тісній співпраці з відділом терапевтичної нефрології Київського науково-дослідного інституту урології. Колектив кафедри взяв активну участь в організації першого в Україні відділу гемодіалізу і трансплантації нирки, який довгий час розміщувався на базі кафедри, де було встановлено аппарат “Штучна нирка”.

У лікарні водників у 1975 р. була здійснена перша в Україні трансплантація нирки хворому з хронічною нирковою недостатністю. Згодом ця операція з використанням трупної нирки була широко запроваджена у клініках Інституту урології та нефрології, а згодом і в інших лікарнях у поєднанні з плазмаферезом та гемофільтрацією. Пожвавлення роботи кафедри в галузі нефрології повязане також з діяльністю Л.А. Пирога, який розробляв питання діагностики і лікування хронічного гломерулонефриту.

Отже, наукова діяльність професорів Є.Л. Ревуцького, А.П. Пелещука і Л.А. Пирога є яскравим прикладом успадкування традицій київської терапевтичної школи, закладених В.М. Івановим у стінах Київської центральної басейнової клінічної лікарні. Вони не лише підняли медичну науку і практику в лікарні на ще більш високий щабель розвитку, але й розширили коло наукових інтересів її співробітників, поглибивши інтеграцію науки, освіти та лікувального процесу в умовах єдиного медичного закладу.

У четвертому розділі „Динаміка професійної патології водників” простежено зміни професійної патології працівників морського та річкового транспорту, які відбулися з часом в світі і, зокрема в Україні. Висвітлено питання особливостей праці, які зумовлюють професійну патологію водників Дніпровського басейну, і в звязку з цим - лікувально-профілактична робота Київської центральної басейнової клінічної лікарні.

Умови праці та побуту на водному транспорті мають певні особливості, які принципово відрізняють їх від багатьох інших виробництв. Це вплив різноманітних фізичних, хімічних та психофізіологічних факторів.

Серед фізичних факторів слід відзначити особливості кліматичної зони, в якій перебуває судно, а також особливості його мікроклімату, шум, вібрацію і качку судна, електромагнітне та іонізуюче випромінювання.

Робота річковиків нерідко повязана із значною хімізацією повітря робочої зони завдяки продуктам життєдіяльності організму людини, газовиділенню при роботі двигунів і машин, а також вантажам, що перевозяться. На суднах звичайно використовується багато полімерних матеріалів, в результаті деструкції яких у навколишнє середовище виділяються мономери, що мають функціонально-активні хімічні групи.

Розглядаючи працю суднових спеціалістів і особливості організації режиму і умов виробництва та відпочинку на суднах, необхідно класифікувати її як напружену нервово-емоційну (а для членів машинно-котельної команди - одночасно і важку).

Вищезазначені специфічні умови праці та особливості виробничого процесу на водному транспорті позначаються на стані здоровя працюючих, обумовлюючи особливості професійної та загальної захворюваності водників.

Дані облікових форм за окремими професійними групами виявляють явну залежність між особливостями праці і впливом виробничих факторів, з одного боку, і станом здоровя різних груп плавскладу - з іншого. Так, у керівників обєктів (капітанів, головних і старших механіків) розповсюджені захворювання серцево-судинної системи, що може розглядатися як результат постійного і вираженого нервово-емоційного напруження. Штурмани, машиністи та мотористи страждають на гострі респіраторні захворювання верхніх дихальних шляхів, у звязку із працею в умовах значних температурних перепадів, а також виразкову хворобу шлунка і дванадцятипалої кишки. Серед матросів на перший план виходять травми. В групі механіків гострим респіраторним захворюванням верхніх дихальних шляхів та гіпертонічній хворобі належить домінуюча позиція, поширені захворювання периферичної нервової системи, обумовлені поєднаною дією несприятливого мікроклімату, шуму, вібрації тощо. У докерманів переважне місце займають невралгії і гіпертонічна хвороба, що повязано з дією токсичних речовин, які виділяються вантажем, що перевозиться, напруженою безперервною працею під час перевантажувальних операцій.

Серед обслуговуючого персоналу, який в більшості представлений особами жіночої статі, хвороби сечостатевої системи виходять на перше місце, відтісняючи простудні захворювання дихальних шляхів та гіпертонічну хворобу.

Патологія органів дихання займає перше-друге місце серед причин первинного звернення в суднові амбулаторії, іноді поступаючись хворобам системи кровообігу, а також травмам і захворюванням органів травлення. Найбільше число захворювань органів дихання зареєстровано у судномеханіків, осіб судноводійських професій, мотористів, матросів. При цьому загальна захворюваність у працівників суховантажного флоту значно вища, що відбиває специфіку праці цієї категорії плавскладу в умовах постійного контакту зі шкідливими хімічними речовинами.

Патологія органів дихання у водників - одна із соціально значимих проблем, для вирішення якої необхідне застосування нових, доступніших і недорогих засобів ранньої діагностики, лікування і профілактики.

Хвороби органів травлення займають одне з провідних місць у структурі захворюваності працівників водного транспорту і поряд з серцево-судинними захворюваннями є основними причинами професійних обмежень.

У структурі загальної захворюваності серед працівників річного та морського флоту велике значення має патологія системи кровообігу, звертає на себе увагу тенденція до збільшення числа нервово-судинних захворювань або хвороб, які повязані з факторами неврогенного характеру, тривалим напруженням функції центральної і вегетативної нервової системи.

Підсумовуючи, треба зазначити, що незаперечною є необхідність профілактичних заходів на водному транспорті та їх спрямованість на підвищення рівня знань щодо санітарії і гігієни, загартування, попередження розвитку шкідливих звичок, а також виховні заходи задля зміцнення моральних основ. Саме на цих засадах базується робота медико-санітарних служб Дніпровського басейну та Київської басейнової лікарні зокрема, що є запорукою формування здорового способу життя і підготовки здорової зміни робітників річкового і морського транспорту. Одночасно все більшого значення набуває рання діагностика професійних та загальних захворювань. Для цього потрібні достатній досвід і знання лікарями клініки професійних захворювань та особливостей перебігу загальної патології. Ці знання необхідні для проведення попередніх та періодичних медичних оглядів плавскладу, і постійного надання лікувальної допомоги працівникам водного транспорту. Звідси випливає, що тільки медичні установи, які мають достатній кадровий і науковий потенціал, великий практичний досвід роботи з медичного обслуговування працівників водного транспорту, здатні в повній мірі забезпечити сучасну якість медичних оглядів плавскладу.

У пятому розділі „Досвід роботи Київської центральної басейнової клінічної лікарні ім. В.М. Іванова як науково-освітньо-лікувального комплексу нового типу” основна увага приділяється питанням обєднання в діяльності лікарні наукових досліджень, педагогічного процесу і комплексного лікування з формуванням системи забезпечення якості медичної допомоги в лікарні. Аналізуються здобутки лікувально-профілактичного закладу у взаємодії з іншими установами охорони здоровя в Україні. Також характеризується функціонування системи контролю якості надання медичної допомоги, яка передбачає широке застосування щодо кожного пацієнта еталонів (програм) обстеження, лікування та догляду. Експертиза та основні механізми гарантій якості медичної допомоги відпрацьовувались і корегувались протягом певного часу і мають ознаки професійної моделі гарантій якості. Вони включають в себе облік структурного забезпечення медичних технологій, оцінку кінцевого результату і можливість моніторингу якості процесу реалізації медичної допомоги конкретному пацієнту. Якість медичної допомоги являє собою ступінь відповідності проведеного комплексу лікувальних заходів професійним стандартам або правилам виконання тих або інших технологій, що спрямовані на досягнення кінцевих результатів.

Науково-освітньо-педагогічну діяльність в лікарні головним чином здійснює кафедра госпітальної терапії №2. Фахівці кафедри викладають такі розділи внутрішньої медицини: кардіологія, ревматологія, пульмонологія, гастроентерологія, нефрологія та гематологія. Всього протягом року на базі лікарні навчається більше 400 студентів, в тому числі лікарів - інтернів. Крім практичних занять читаються лекції з госпітальної терапії по всім розділам внутрішніх хвороб.

На базі лікарні проводиться велика наукова робота, до якої активно залучаються крім працівників кафедри і співробітники лікарні. Як приклад нерозривного звязку наукової та клінічної роботи на базі лікарні може слугувати низка дисертацій, захищених лікарями-ординаторами. Дисертації стали результатом не лише інтеграції роботи кафедри та відділення лікарні, це є сучасним продовженням славних традицій, закладених В.М. Івановим у справу поєднання наукової, освітньої та лікувальної роботи.

На базі лікарні систематично провадяться науково-практичні конференції, присвячені організації медичної допомоги працівникам річкового транспорту.

Особливо відзначається дворічна спільна робота кафедри і Рочестерського університету (США) з обміну досвідом викладання внутрішніх хвороб та єдиних методів контролю знань студентів.

В традиціях лікарні - постійне навчання та удосконалення професійної майстерності, наступність поколінь. Типова картина для лікарні, коли поряд з досвідченими медиками працюють молоді фахівці. Це є приклад поєднання мудрості і молодості, теоретичних знань і практики, спадкоємності традицій.

Досвід Київської центральної басейнової клінічної лікарні свідчить про необхідність спільної діяльності практиків охорони здоровя і викладачів клінічних кафедр медичних навчальних закладів фахівців науково-дослідних інститутів, які взаємно збагачуються досвідом клінічних спостережень, конкретними новаціями і долучають всіх учасників спільного процесу до розвитку перспективних наукових напрямків. Неможливо переоцінити роль подібного співробітництва в лікувальному процесі, який повязаний з використанням нових лікарських препаратів і розумінням їх фармакодинаміки, запровадженням нових лікувальних методик, опануванням діагностичної техніки. Саме з цього виникає впевненість лікаря в коректності діагнозу і правильному виборі схем лікування. Велику роль відіграє також психологічний фактор довіри до лікувального закладу, звідси - його рентабельність, що виражається в досягненні більш повного і стійкого клінічного результату, скороченні термінів лікування. Все це складає конкретний соціально-економічний ефект роботи в охороні здоровя.

Аналіз, проведений в цьому розділі незаперечно свідчить, що саме в синтезі наукових, навчальних і лікувальних цілей полягає головна особливість галузевих науково-лікувальних комплексів, - цього сучасного типу науково-практичного медичного закладу, прикладом якого є сьогодні Київська центральна басейнова клінічна лікарня ім. В.М. Іванова МОЗ України.

ВИСНОВКИ

У дисертації здійснено цілісний історико-науковий аналіз процесу становлення та розвитку Київської центральної басейнової клінічної лікарні в контексті організації медицини водного транспорту в Україні й світі і в залежності від особливостей соціально-політичної та економічної ситуації в Україні. Сформульовано підсумки проведеного дослідження, які виносяться на захист: Історико-науковий аналіз дозволяє стверджувати історичну доцільність створення і нинішнього існування медицини водного транспорту як важливої і необхідної ланки сучасної системи охорони здоровя в Україні.

Доведено нерозривну єдність процесу становлення медицини водного транспорту на всій території Російської імперії, зокрема в Україні. В окрему галузь медицина водного транспорту виділилася у 1919 році під впливом соціально-політичних і економічних зрушень.

Показано, що Київська центральна басейнова клінічна лікарня закономірно виникла в процесі організації медицини водного транспорту в Україні, на неї з 1938 року було покладено функцію медичного обслуговування річковиків та залізничників.

Доведено, що за період свого розвитку лікарня перетворилась на потужний науково-освітньо-лікувальний комплекс. Важливим моментом цього розвитку було розміщення з 1934 року на базі лікарні кафедри факультетської терапії № 2 Київського медичного інституту.

Розвиток лікарні як науково-медичного комплексу проаналізовано крізь призму діяльності таких видатних представників Київської терапевтичної школи, як В.М. Іванов, Є.Л. Ревуцький, А.П. Пелещук, Л.А. Пиріг, історико-біографічні портрети яких відтворено в роботі. Показано, що їх творчий внесок сприяв розвитку таких наукових напрямків, як гастроентерологія, нефрологія, онкологія, кардіологія, фармакологія, геронтологія та курортологія.

Сформульовано особливості соматичної патології у працівників водного транспорту, викликані впливом специфічних шкідливих чинників виробничого середовища, серед яких найбільш вагомими є несприятливий мікроклімат, шум, вібрація, різноманітні випромінювання, психофізіологічні фактори в умовах замкненого простору, на фоні постійної готовності до екстремальних ситуацій.

Проведено аналіз еволюції особливостей праці на водному транспорті впродовж ХХ століття, що зумовили динаміку професійної захворюваності, виявлену на матеріалі Київської центральної басейнової клінічної лікарні.

Доведено, що багаторічна діяльність науково-освітньо-лікувального комплексу на базі лікарні закономірно призвела до підвищення якості медичної допомоги працівникам водного транспорту України, скорочення термінів перебування хворого в стаціонарі, покращення результатів лікування, що дає позитивний соціально-економічний ефект в сучасних умовах.

ПРАКТИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ

На базі лікарень Дніпровського басейну слід створювати науково-освітньо-лікувальні комплекси, що обумовлено необхідністю активного впровадження у медичну практику досягнень сучасних технологій. Подібний підхід підвищить соціально-економічну ефективність охорони здоровя в галузі медицини водного транспорту, оптимізує підготовку висококваліфікованих кадрів.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. До 90-річчя Київської центральної басейнової лікарні МОЗ України та 70-річчя терапевтичної клініки імені академіка В.М. Іванова, кафедри госпітальної терапії №2 Національного медичного університету / Свінціцький А.С., Пранік С.А., Омельченко А.А. та інші. - К., 2004. - 26 с. (Автором проведено пошук, збір архівних та літературних джерел щодо історії становлення Київської центральної басейнової лікарні та діяльності на її базі представників терапевтичної школи В.М. Іванова).

2. Праник С.А. Возможности научно-клинических комплексов в условиях ведомственного здравоохранения водного транспорта // Вісник морської медицини. - 2004. - №3. - Т.26. - С. 3 - 6.

3. Праник С.А. Отраслевые научно-клинические комплексы: становление, развитие и значение для здравоохранения (на примере Киевской больницы водников) // Наука та наукознавство. - 2002. - №1. - С. 64 - 70.

4. Пранік С.А. Система забезпечення якості медичної допомоги в лікувальних закладах Дніпровського басейну України // Наука та наукознавство. - 2006. - №1. - С. 44 - 48.

5. Пранік С.А. Охорона здоровя на водному транспорті Дніпровського басейну // Вісник морської медицини. - 2003. - №3. - С. 34 - 37.

6. Праник С.А. История становления и развития медицины водного транспорта (МВТ) на Украине // Історія української науки на межі тисячоліть. - К., 2005. - В.20. - С. 140-144.

7. Праник С.А. Киевская больница водников как новая форма организации научно-клинических комплексов в здравоохранении: история развития // Тр. II Съезда Конфедерации историков медицины (международной). - М.: “Медицина”, 2003. - С. 96-97.

8. Пранік С.А. Професійна патологія водників в Україні протягом ХХ століття // Український журнал з проблем медицини праці. - К., 2006. - С.74-78.

9. Пранік С.А. Аналіз роботи лікувально-профілактичних закладів Дніпровського басейну за 2004-2005 рр. // Доповідь на Науково-медичній раді лікувально-профілактичних установ Дніпровського басейну.. - Київ, 2005р.

10. Пранік С.А. Актуальні проблеми обслуговування робітників річкового транспорту в Україні. // Доповідь на Науково-медичній раді лікувально-профілактичних установ Дніпровського басейну. - Київ, 2006р.

Размещено на .ru