Історична регіоналістика в Україні: теоретико-методологічні проблеми - Автореферат

Алгоритм такого осмислення здатен запропонувати міждисциплінарний науковий напрям - регіоналістика, яка ґрунтується на здобутках різних галузей знань - теорії управління і економіки, історії і правознавства, географії і статистики, демографії та соціолінгвістики. Актуальність теоретико-методологічного осмислення проблем регіоналізму й регіоналізації в Україні обумовлюється також загальносвітовим звучанням, якого набули ці проблеми в кінці ХХ - на початку ХХІ ст. Він же відповідає вимогам формування методологічної і методичної бази реалізації Програми розвитку краєзнавчого руху в Україні на період до 2010 року, затвердженої Кабінетом Міністрів України 6 червня 2002 р. З урахуванням багатоаспектності і недостатньої розробленості регіональних проблем в Україні автор ставить за мету теоретико-методологічне обґрунтування еволюції, структури і функцій історичної регіоналістики як наукового напряму в системі історичних наук, визначення її обєктно-предметної сфери, орієнтованої на ретроспективне дослідження процесів життєдіяльності людських спільнот і комунікативних звязків у межах історично сформованих ареалів, а також на аналіз відображення цих процесів у суспільній думці. Увага фокусується, насамперед, на періодах інтенсивного розвитку знань про регіони, зокрема в межах "українського ХІХ століття" (І.Лисяк-Рудницький вважав його початком 80-і роки XVIII ст., а кінцем - 1914 рік).Доводиться рахуватися з тим, що науковий фундамент історичної регіоналістики створювався не лише істориками, але й фахівцями в галузі географії, економіки, статистики, етнографії та ряду інших суміжних дисциплін. Активно утверджуваний локальний метод в історичному дослідженні прокладав шляхи вивченню процесів взаємодії людини і середовища на конкретному історичному просторі, підсумки якого частково були підведені у колективній монографії "Історичне краєзнавство в Українській РСР" (К., 1989). Проте доводиться констатувати, що, за винятком передмови Д.Багалія до його "Нарису історії України на соціяльно-економічному ґрунті" (1928) та ще книги М.Марченка (1959), в якій огляд української історіографії було доведено лише до середини ХІХ ст., проблеми регіональної історіографії України не займали скільки-небудь помітного місця в тогочасній історіографічній продукції. Щодо джерельної бази дисертації, то її фундамент становлять концептуальні дослідження В.Антоновича, Д.Багалія, М.Грушевського, В.Кубійовича, С.Рудницького, С.Томашівського та інших істориків і географів, які спеціально досліджували Україну в "горизонтальному" вимірі і закладали теоретичні основи регіонознавства. Порайонне історичне дослідження України, за М.Грушевським, прояснює картину її заселення, формування економічних і популяційних осередків, соціальних, політичних, культурних центрів, проливає світло на великі колонізаційні хвилі, що проходили через Україну, і роль регіонів у процесах колонізаційного поширення і політичного проникнення.

Основний зміст дисертації