Історична проза Ю. Трифонова: концепція історизму, жанрова специфіка, традиції і новаторство - Автореферат

Якщо врахувати вкрай несприятливі умови для розвитку художньої творчості (пильний контроль критики і “громадськості” за “ідейністю”, “партійністю” кожного письменника, сувора регламентація “магістральних” і “немагістральних” тем, інерція художньої думки, поява довгого ряду конюнктурних творів, пройнятих фальшивим “життєствердним пафосом”, націлених на відображення дійсності “в світлі” чергових партійних рішень), то узагальнено можна вважати, що російська література вийшла з повоєнного десятиліття з не найбільшими можливими втратами, зберегла певні резерви для поступу і розвитку. Звернення до осмислення і аналізу історичної прози Ю.Трифонова обумовлено як потребою перегляду методологічних основ дослідження розвитку російської літератури ХХ століття, так і необхідністю розширення дослідницького діапазону, всебічного вивчення літературної діяльності письменника, чиї твори особливо примітні й значні. Ґрунтовне вивчення особливостей поетики історичних романів Ю.Трифонова, який не втрачаючи звязку з традиціоналізмом попередників, зумів своєрідно синтезувати у своїх творах риси реалістичних, романтичних тенденцій із неореалістичним, неоромантичним художнім відтворенням соціальних конфліктів через психологічний світ індивідуума, трактування історичних осіб, відкриває перед дослідником цікаві перспективи, дозволяє виявити як змістові, так і формотворчі пошуки письменника, розширити існуючі уявлення про особливості його поглядів на світ і людину, на життя і час, поглибити розуміння художніх концепцій його творів, простежити складні, опосередковані звязки між літературою та історією, традиціями і новаторством. Дослідження жанрової специфіки допомагає по-новому прочитати такі твори, як “Відблиск вогнища”, “Час і місце”, “Старий”, “Нетерпіння”, одночасно дозволяє досліджувати романне мислення письменника, окреслити сукупність рис структури твору, де кожний компонент має своє естетичне місце і вагу, простежити в індивідуальній художній системі романіста живі закономірності, ознаки динамічності, відкритості для широких пошуків, творчих змагань. Дисертацію виконано як складову частину комплексної теми “Література і історія”, над якою працюють кафедри зарубіжної літератури і української літератури Запорізького державного університету спільно з кафедрами Київського національного університету імені Т.Шевченка і Дніпропетровського національного університету.У першому розділі “Художня інтерпретація людини і часу в романах Ю.Трифонова” йдеться про те, що драматизм соціально-історичного процесу письменник прагне розкрити в долі людини, показати її відбиття у характері як концентрованій суті народу в певний період його історії. У художньо-смисловій тканині повісті “Відблиск вогнища” (1965) Ю.Трифонов утверджує своє розуміння цінності людини, виходячи з розповідей про революцію, про громадянську війну, про людей, що зникли, про їх боротьбу, страждання, помилки і хибні погляди. У найзначніших і найменше вивчених творах - романах “Старий” (1978), “Час і місце” (1981), циклі оповідань “Перевернутий дім” (1980) і незавершеному романі “Зникнення” (залишив роботу над ним у 1972 р., опублікований у 1987р.) домінує органічність трифоновського історизму при провідній для письменника ролі проблеми “людина і історія”; в аурі вічності постає тріада: час - простір - людина. Зі значно зріліших філософських позицій розглядав письменник у романі “Нетерпіння” багато проблем, що хвилювали його сучасників і хвилюють нас сьогодні: людина в плині історії, герой і народ, здобуття особистої свободи і феномен відчуження, насильство над історією та ін. Композиційно роман як би розриває відому формулу “час - простір - людина”: розділи художньо-обєктивної авторської оповіді про 70-80-ті роки минулого століття чергуються з відступами “Кліо-72” (Кліо - безпристрасна муза історії, 1972 - рік праці автора над романом), що уособлює рухливу історію, а також із відкритими “голосами” учасників тих далеких подій М.Драгоманова, П.Семенюти, О.Сицянка, М.Фроленко та ін.