Історична географія Київської Русі - Реферат

Одночасно з формуванням основної території Київської землі визначались і її межі. Серед київських володінь літопис називає тут Ольжичі, Лутаву, Моровійськ, Городець, Саків, Рудичі. Як крайній пункт Київської землі на лівому березі Ольжичі згадуються в літописі тричі - під 1142, 1161 та 1183 рр. На правому березі північні рубежі Київської землі проходили по вододілу Припяті, Березини і Німану. У цьому районі літопис називає також Чичерськ, Брягин, Случеськ, Клечеськ, Чорторийськ, Дубровицю та інші міста, що знаходилися під владою київських князів.Чернігівське, а пізніше і Новгород-Сіверське князівства були складовими частинами давньої Руської землі, того державного і територіального ядра Русі, яке склалося ще у IX ст. Процес формування Чернігівського удільного князівства завершився у XI ст., коли Ярослав Мудрий, віддавши Чернігову колишні землі радимичів, вятичів, а також Муромську волость і Тмутаракань (сучасна Тамань), посадив там сина Святослава. Чернігівська земля вже у першій чверті XII ст. включала територію, розташовану в басейнах Десни і Сейму, Сожу і Верхньої Оки. Північні межі Чернігівської землі сягали верхівїв Сожу, Іпуті, Десни, де знаходилися міста Чичерськ і Вщиж. Курське князівство було своєрідними воротами Чернігівської землі у Степ, а також ланкою, що зєднувала Чернігів з Тмутараканню; тут будувалися прикордонні оборонні лінії, осідали переможені тюркські кочові племена, звідси йшла далі у Степ словянська колонізація.На відміну від більшості князівств Переяславське в XII-першій половині XIII ст. фактично не мало політичної самостійності й перебувало у повній залежності від Києва. Як правило, у Переяславі сиділи князі, які мали посісти київський стіл або ж одержували це місто у вигляді компенсації за відмову від претензій на Київ. На заході й півночі межі Переяславської землі проходили по Дніпру, Корані, Десні, Острі, на північному сході - по верхівях Удаю, Сули, Хоролу і Псла. На сході переяславські землі межували зі Степом, де повновладними господарями були кочові народи. Київські князі заселяли й зміцнювали південні й східні рубежі Київської та Переяславської земель, в результаті чого виник цілий ряд оборонних ліній, зокрема Посульська.Волинь була порівняно невеликою західною окраїною давньоруської держави. Залежність її від Києва, а пізніше і від Галича спричинилася до того, що визначити більш-менш стабільні межі цієї землі надзвичайно важко. На сході спочатку рубіж між Київського і Волинською землями проходив по середній течії рік Стирі, Горині та Случі. На заході межа Волині була водночас і державним кордоном Русі з Польщею. Землі між Бугом і Віслою можна вважати русько-польським етнічним пограниччям, через яке тоді не раз виникали конфлікти.В його історії мали місце нестримне прагнення галицьких князів до зміцнення своєї влади і сепаратистські тенденції удільних князів і боярства, нескінченна боротьба претендентів на Галич і народні рухи, піднесення і спади могутності Галичини. Протягом XII-першої половини XIII ст. на історичній арені виступали такі державні діячі Галицької землі, як Володимирко Володимирович і Ярослав Осмомисл, Роман Мстиславич і Данило Романович, які в складних умовах політичної роздробленості давньої Русі високо тримали авторитет свого князівства. На північному сході Галицьке князівство межувало з Волинню, на сході - з Київською землею. Спершу була освоєна територія по верхній і середній течії Дністра, пізніше до складу Галицької землі ввійшли землі, розташовані у верхівях Пруту, а з другої чверті XII ст. у політичну й економічну залежність від Галича потрапили землі Дністро-Дунайського пониззя. Тут виникло оригінальне за своєю політичною структурою Берладське князівство, населене різномовною торгово-промисловою людністю, зосередженою у містах: Берладі, Білгороді, Черні, Ясському торзі на Пруті, Романовому на Молдові, Сочаві, Сереті, Галачі, Бані та ін.Київська земля у ХІ - ХІІІ ст. була однією з розвинутих і густонаселених областей Русі. Різні типи населених пунктів розподілялися на території Київської землі нерівномірно. Як правило, великі міські центри знаходились у лісостеповій смузі на підступах до Києва. Вздовж південних рубежів стояли міста-фортеці, сторожові застави, що охороняли державний кордон Русі. У Припятському Поліссі було менше міст, ніж в інших районах Київської землі, але й тут існували великі міста.

План

Вступ

1. Чернігівське та Новгород-Сіверське князівства

2. Переяславське князівство

3. Волинське князівство

4. Галицьке князівство

Висновок

Література

Київська земля у ХІ - ХІІІ ст. була однією з розвинутих і густонаселених областей Русі. Загальна кількість її міст, згадуваних у писемних джерелах, досягала 79. Різні типи населених пунктів розподілялися на території Київської землі нерівномірно. Як правило, великі міські центри знаходились у лісостеповій смузі на підступах до Києва. Вздовж південних рубежів стояли міста-фортеці, сторожові застави, що охороняли державний кордон Русі. У Припятському Поліссі було менше міст, ніж в інших районах Київської землі, але й тут існували великі міста.

Центром Київської землі залишався Київ. Місто в ХІІ ст. займало велику площу, його населення становило 50 тис. чоловік. Київ був одним з найбільших міст не тільки Русі, а й усієї середньовічної Європи. Протягом ХІІ - 1 пол. ХІІІ ст. у Києві зводиться близько 20 камяних будівель культового, цивільного й фортифікаційного характеру, що становило майже половину споруд, збудованих за всю його домонгольську історію.

Зростання і розвиток Києва в указаний період тісно повязані зі збільшенням у ньому кількості феодальних дворів. Літопис протягом ХІ - ХІІІ ст. згадує понад 20 боярських і воєводських династичних родів, які відігравали важливу роль у житті не тільки Києва, а й усієї Русі. Родоначальник знаменитого боярського роду Вишата брав участь у поході руських дружин на Царград 1043 р., а його син Ян був відомим київським тисяцьким. Визначними діячами кінця ХІ - початку ХІІ ст. стали київські бояри Чудіни. Помітне місце у житті Києва початку ХІІ ст. посідав боярський рід Ратібора.

Важливу роль у житті Київської землі відігравали міста Вишгород, Білгород, Василів, а також фортеці, що входили до системи оборонного кільця навколо Києва. Густою мережею міст були вкриті північно-західні та західні райони Київської землі.

Яковенко Н.М. Нарис історії України з найдавніших часів до кінця XVIII ст.. - К., 1997.

Крип?якевич І. Історія України. - Львів, 1990.

Рычка В.М. Формирование территории Киевской земли: ІХ - первая треть ХІІ вв.. - К., 1988.

Рибалка І. Історія України. - Ч.1 Від найдавніших часів до кінця XVIII ст. - Харків, 1995.

Толочко П. Київська Русь. - К., 1996.

Размещено на .ru