Аналіз та вивчення структури англійського питального речення. Концептуальні засади історичної прагмалінгвістики як нової дослідницької парадигми мовленнєвої комунікації. Діахронічні сталі та змінні елементи англійського питального речення у дискурсі.
При низкой оригинальности работы "Історична динаміка прагматичних властивостей англійського питального речення (XVI—XX ст.)", Вы можете повысить уникальность этой работы до 80-100%
Хоча загалом накопичено досвід історичного аналізу окремих типів мовленнєвих актів, маркерів дискурсу, перформативних дієслів, стратегій і тактик мовленнєвої інтеракції, комунікативних принципів на матеріалі комунікації однієї лінгвокультурної спільноти (англійської, німецької, французької та ін.) і в компаративному плані, дослідження історичної динаміки прагматичної системи комунікації залишаються методологічно та методично недостатньо розробленими та розрізненими, вони потребують теоретичного осмислення та узагальнення, а також емпіричного поглиблення. Мовленнєвий акт моделюється у вигляді трьох блоків: антропоцентричного, який складається з адресантного, адресатного та інтенціонального аспектів, блоку умов і способів реалізації мовленнєвого акту, що обєднує контекстний, ситуативний і метакомунікативний аспекти, а також центрального мовленнєвоактового блоку, який включає денотативний, локутивний та іллокутивний аспекти, що відповідає плану змісту, плану вираження та актуалізації висловлювання у мовленні: У змісті аспекту адресанта відбиваються соціальні та ситуативні ролі мовця, його комунікативні та психологічні характеристики, куди входять комунікативна компетенція, структура особистості, темперамент, хист і т.п. Роль цього аспекту в загальній моделі мовленнєвого акту надзвичайно велика: по-перше, він визначає зміст повідомлення і його іллокутивну силу (оскільки функції не є внутрішньо притаманними обєкту реальності, а залежать від спостерігача), можна говорити про “скеровуючу”, фокусуючу роль аспекту адресанта в мовленнєвому акті. В історичній прагмалінгвістиці локутивний аспект мовленнєвого акту набуває особливого значення, оскільки тексти віддалених періодів містять велику кількість мовних компонентів, специфічних для даного періоду, багато з яких вийшли з ужитку в наш час: наприклад, на рівні морфології це займенники thee/you та їх похідні, на рівні лексики це маркери pray, ifaith і т.п., на рівні синтаксису це бездієслівні форми спонукальних речень у ранньоновоанглійскій мові, що реалізують специфічні директиви, та ін. Важливою характеристикою предметно-пізнавальної ланки історичної прагмалінгвістики є неможливість автоматичного переносу ідей синхронічної прагмалінгвістики на область діахронії: оскільки історична прагмалінгвістика фокусує увагу на аналізі історично віддаленого мовленнєвого акту та дискурсу, діахронічних тенденцій розвитку їх компонентів, для вирішення проблем предметної області історичної прагмалінгвістики, повязаних з мінливістю у часі, необхідне залучення даних історичного розвитку культури й соціуму, які визначаються обєктивною історичною мінливістю форм людської діяльності.Найважливішим джерелом історичної прагмалінгвістики є синхронічна прагмалінгвістика, що трактується як інтегративна дисципліна, яка обєднує взаємоповязані напрямки досліджень мовленнєвого акту та дискурсу - теорію мовленнєвих актів і конверсаційний аналіз. В історичній прагмалінгвістиці ці напрямки одержують розвиток на матеріалі мовленнєвої комунікації віддалених історичних періодів, що дозволяє, з одного боку, встановити характер діахронічних змін у мовленнєвому акті та дискурсі (його принципів, стратегій і тактик), а з іншого, глибше усвідомити сучасний стан прагматичної системи. Її провідною настановою, вихідним теоретичним положенням є обєднання комунікативно-функціональних підходів і поєднання парадигм, орієнтація на зовнішню лінгвістику; предметно-пізнавальна ланка в історичній прагмалінгвістиці охоплює всі аспекти мовленнєвого акту, прагматичні компоненти дискурсу - стратегії й тактики мовленнєвої інтеракції, комунікативні принципи, що вивчаються в плані діахронії; у своїй методичній ланці історична прагмалінгвістика орієнтується на комунікацію певної епохи, її лінгво-культурну спільність, у чому вбачається подолання одного з недоліків сучасної прагмалінгвістики - панхронічності. Запропонована у роботі модель мовленнєвого акту складається з трьох блоків і девяти аспектів: а) адресантний, адресатний і інтенціональний аспекти складають антропоцентричний блок; б) контекстний, ситуативний та метакомунікативний аспекти утворюють блок умов і способів реалізації мовленнєвого акту; в) денотативний, локутивний та іллокутивний аспекти складають центральний мовленнєвоактовий блок, який визначає впливову силу висловлювання, і відповідають плану змісту, вираження й актуалізації висловлювання в мовленні. Усе сказане дозволяє сподіватись, що досвід діахронічного аналізу прагматики речення може знайти застосування в розвитку інтерпретативної (прагматичної) парадигми в лінгвістиці у філогенетичному плані; сприяти практичному вивченню комунікативно-інтенціональних характеристик англійського питального речення в мовленнєвому акті та дискурсі; аспектна модель мовленнєвого акту може бути продуктивною для опису прагматики речення як в діахронії, так і в синхронії, на матеріалі однієї мови або у зіставних дослідженнях.
Вывод
1. Основою досліджень історичної динаміки прагматичних характеристи речення є теорія мовленнєвої діяльності як одне з найбільш повних втілень сучасної комунікативно-функціональної парадигми.
2. Системність є конститутивною властивістю мовленнєвої діяльності, яка може кваліфікуватися як надскладна система - “система систем”, причому історична прагмалінгвістика базується на визнанні системності й мови, і мовлення. У плані діахронії під прагматичною історією системи розуміємо зміну її станів - сталого або несталого - залежно від типу змін її окремих аспектів.
3. Найважливішим джерелом історичної прагмалінгвістики є синхронічна прагмалінгвістика, що трактується як інтегративна дисципліна, яка обєднує взаємоповязані напрямки досліджень мовленнєвого акту та дискурсу - теорію мовленнєвих актів і конверсаційний аналіз. В історичній прагмалінгвістиці ці напрямки одержують розвиток на матеріалі мовленнєвої комунікації віддалених історичних періодів, що дозволяє, з одного боку, встановити характер діахронічних змін у мовленнєвому акті та дискурсі (його принципів, стратегій і тактик), а з іншого, глибше усвідомити сучасний стан прагматичної системи.
4. Історична прагмалінгвістика є однією з малих парадигм у складі інтегративної парадигми в лінгвістиці. Її провідною настановою, вихідним теоретичним положенням є обєднання комунікативно-функціональних підходів і поєднання парадигм, орієнтація на зовнішню лінгвістику; предметно-пізнавальна ланка в історичній прагмалінгвістиці охоплює всі аспекти мовленнєвого акту, прагматичні компоненти дискурсу - стратегії й тактики мовленнєвої інтеракції, комунікативні принципи, що вивчаються в плані діахронії; у своїй методичній ланці історична прагмалінгвістика орієнтується на комунікацію певної епохи, її лінгво-культурну спільність, у чому вбачається подолання одного з недоліків сучасної прагмалінгвістики - панхронічності.
5. Запропонована у роботі модель мовленнєвого акту складається з трьох блоків і девяти аспектів: а) адресантний, адресатний і інтенціональний аспекти складають антропоцентричний блок; б) контекстний, ситуативний та метакомунікативний аспекти утворюють блок умов і способів реалізації мовленнєвого акту; в) денотативний, локутивний та іллокутивний аспекти складають центральний мовленнєвоактовий блок, який визначає впливову силу висловлювання, і відповідають плану змісту, вираження й актуалізації висловлювання в мовленні. Загалом це дозволяє моделювати прямі й непрямі мовленнєві акти та є зручним інструментом аналізу їх діахронічного варіювання.
6. У локутивному аспекті мовленнєвого акту виділяються прагматично релевантні та індиферентні компоненти, що зазнають різноспрямованих змін у плані діахронії. З одного боку, окремі елементи локуції змінюють свій прагматичний статус: набувають або втрачають прагматичну маркованість у мовленні протягом історичного розвитку, в основному, в результаті становлення мовної норми. З іншого боку, залишаючись прагматично релевантними протягом історичного розвитку, окремі елементи змінюють свої прагматичні функції.
Серед прагматично релевантних трансформацій локутивного аспекту мовленнєвих актів - питальних речень в 16 - 20 ст. виділяються: скорочення набору, зміна форм і зниження частоти перформативних дієслів; якісне скорочення набору маркерів дискурсу та ін. Загалом це визначає спрямованість еволюції мовних способів реалізації мовленнєвоактової інтенції від переважно гіперекспліцитного і експліцитного в ранньоновоанглійському періоді до переважно експліцитного та імпліцитного в сучасному мовленні.
7. Іллокутивний потенціал питального речення на рівні типів мовленнєвого акту в 16 - 20 ст. залишається стабільним і включає в себе запитування, експресивність й оцінність, метакомунікативність (фатичність), спонукальність, а також констатацію, обіцянку та пропозицію, погрозу. Загальною тенденцією історичного розвитку є якісне розширення й кількісне зростання сфери непрямих мовленнєвих актів - питальних речень за рахунок зменшення чисельності прямих мовленнєвих актів.
У групі квеситивів варіюються їхня чисельність, засоби модифікації іллокутивної сили й супутні іллокуції. Серед експресивів зростає їхня частотність при збереженні антропоуніверсального набору емоцій. У групі директивів найбільші зміни відбуваються в якісному аспекті. Серед фатичних метакомунікативів розширюється набір підвидів цих мовленнєвих актів на всіх стадіях мовленнєвого спілкування.
8. Адресантний і адресатний аспекти мовленнєвих актів - питальних речень виявляють істотні зміни у сфері звертань: гонорифічні прикметники, типові для мовлення 16 - 17 ст., змінюють свою функціональну спрямованість із соціально-регулятивної у 16 - 17 ст. на експресивно-оцінну у 18 - 20 ст. У сучасному мовленні вони архаїзуються й виходять із ужитку, як і звертання mistress, master. Частка звертань на імя істотно збільшується, а частка кодифікованих етикетних звертань зменшується.
9. Історична динаміка денотативного аспекту мовленнєвих актів, реалізованих питальними реченнями, проявляється в зменшенні його обсягу як в простих, так і в складних мовленнєвих актах.
10. Динаміка метакомунікативного аспекту мовленнєвих актів - питальних речень відповідає загальному напрямку розвитку дискурсивного принципу ввічливості в британському етосі від переважно позитивної орієнтації до негативної. В різні епохи англійське питальне речення реалізує різні набори позитивних і негативних стратегій ввічливості, причому кількісна перевага позитивних стратегій у дискурсі 16 ст. змінюється перевагою негативних у 20 ст.
11. За нашими даними математичного моделювання параметрів, які характеризують ступінь зміни аспектів мовленнєвого акту в часі, загалом зміни всіх аспектів мовленнєвих актів, що розглядаються, найбільш істотні між трьома історичними зрізами: 16,17 ст. - 18 ст. - 19,20 ст., в той час як варіювання досліджуваних явищ у
16 - 17 ст. і 19 - 20 ст., носить більш плавний, еволюційний характер, їх математичні розбіжності неістотні. Етапами розвитку прагматичної системи англійського питального речення за останні пять століть слід визнати: перший - з 16 ст. до середини 18 ст. і другий - з середини 18 ст. до сьогодні.
Усе сказане дозволяє сподіватись, що досвід діахронічного аналізу прагматики речення може знайти застосування в розвитку інтерпретативної (прагматичної) парадигми в лінгвістиці у філогенетичному плані; сприяти практичному вивченню комунікативно-інтенціональних характеристик англійського питального речення в мовленнєвому акті та дискурсі; аспектна модель мовленнєвого акту може бути продуктивною для опису прагматики речення як в діахронії, так і в синхронії, на матеріалі однієї мови або у зіставних дослідженнях.
Основні положення дисертації повністю відбито в таких публікаціях автора
1. Историческая динамика прагматики предложения: английское вопросительное предложение 16 - 20 вв. (Монография). - Харьков: Константа, 1998. - 168 с. - 10,5 п.л.
2. О прагматических характеристиках сегментированных вопросов в произведениях В. Шекспира // Вестник Харьков. ун-та. - 1992. - № 367. - С.114-117.
3. К прагматике вопросительных конструкций в произведениях В. Шекспира // Вестник Харьков. ун-та. - 1992.- № 372. - С.122-126.
4. Косвенные речевые акты ранненовоанглийского периода (на материале вопросительных конструкций) // Вестник Харьков. ун-та. - 1994. - № 382. - С.148-152.
5. Прагматика речи в контексте культуры // Учен. зап. Харьков. гуманитарного ин-та “НУА”. - 1995. - №1. - С.274-286.
7. Концепция прагматически ориентированной истории языка в трудах немецких лингвистов // Вісник Харків. ун-ту. - 1995. - № 384. - С.13-15 (у співавторстві з Л.Р. Безуглою).
8. Некоторые эвристические проблемы исторической прагмалингвистики // Вісник Харків. ун-ту. - 1996. - № 386. - С.147-151.
9. Об историкопрагматической парадигме в лингвистике // Учен. зап. Харьков. гуманитарного ин-та “НУА”. - 1997. - №3. - С.293-297.
10. Проблемы обращений и приветствий в исторической прагмалингвистике // Вісник Харків. ун-ту. - 1997. - № 390. - С.171-174.
16. Проблемы динамики принципа вежливости в речевой коммуникации // Вісник Сум. ун-ту. - 1999. - № 1(12). - С. 174-178.
17. К определению понятия дискурса в исторической прагмалингвистике // Вісник Харків. ун-ту. - 1999. - № 435. - С.146-150. Особистий вклад дисертанта в статтях, написаних у співавторстві, полягає у наступному: (7) - вибір теми та теоретичне осмислення викладеного матеріалу; (12) - вибір теми, визначення теоретичної сутності аспектів моделі мовленнєвого акту й уточнення їх набору.
Вы можете ЗАГРУЗИТЬ и ПОВЫСИТЬ уникальность своей работы
