Лихоліття революцій 1917 року - одна з причин помітного регресу у російському слов’янознавстві. Зміст процесу етнічного самозбереження болгарської діаспори та адаптації до інонаціонального середовища - предмет наукових досліджень Миколи Державіна.
Державін належав до тієї генерації науковців, які зросли на кращих традиціях дожовтневої науки, зокрема славістики, але захоплені революційною романтикою, з різних причин лояльно поставилися до нової влади. Він сприйняв ідеї революції, став першим «червоним ректором» (1922 - 1925) Санкт-Петербурзького університету, згодом деканом факультету мови та літератури, завідувачем кафедри словянської філології, плідно працював в АН СРСР, займався активною громадською діяльністю за доби, коли здатність відчути політико-ідеологічну конюнктуру, обрати найбільш «бажані» теми для дослідження визначали не тільки творчі перспективи, але й саме життя. Державіна наближає до розуміння механізмів наступності у розвитку славістичних знань, зокрема болгаристики, за умов змін політичної влади, панування відвертого ідеологічного диктату у науці, вад жорстко обумовленого класового підходу та обмежень марксистського підґрунтя аналізу історичних явищ. Державіна, з огляду на сучасний стан болгаристики, дозволяють зясувати, що у науковому спадку славістичної думки на зламі історичних епох втратило свою значущість, що варто розвивати, які висновки та спостереження не витримали випробування часом. Державін дослідив питання щодо болгарських переселенців в Російській імперії, зясував закономірності та механізми збереження етнічної ідентифікації переселенців за умов, коли країна, яка їх приймала, здійснювала політику асиміляції.
Вы можете ЗАГРУЗИТЬ и ПОВЫСИТЬ уникальность своей работы
