Історичні процеси в міграційних та еміграційних явищах українців - Курсовая работа

Міністерство освіти і науки України Національний університет України “КПІ” Факультет соціології. Кафедра історії Курсова робота на тему: Історичні процеси в міграційних та еміграційних явищах українців. Українська еміграція - причини, хвилі та наслідки 2. Українська діаспора, її стан та роль у розбудові української держави 3. Українська еміграція - причини, хвилі та наслідки «Міграція населення» - переселення, переміщення населення у межах країни (внутрішнє), а також добровільне або вимушене із однієї країни до іншої з метою постійного або тимчасового перебування в ній (зовнішня). Коли йдеться про окремих осіб, науковці користуються такими термінами: «зарубіжні українці» (з конкретизацією країни, наприклад, канадські, австрійські, американські українці тощо; «особи (громадяни) українського походження» (наприклад, американці українського походження; українці в країні проживання”, “вихідці з України та їхні нащадки). Якщо мовиться про етнічну спільноту, то переважно використовуються терміни “українська імміграція”, “українська етнічна група” або “українська діаспора”. Частина української діаспори перебуває у сусідніх з Україною державах - в Польщі, Румунії, Угорщині, Чехії та Словаччині. Крім того, українці в цій державі компактно проживають у Банаті та Добруджі. Банату переселенці із Закарпаття та Галичини потрапили в ході міграційних процесів в Австрійській (потім Австро-Угорській імперії у XVIII - XIX ст..). Добруджі українці з’явилися наприкінці XVIII - на початку ХІХ ст.. внаслідок переслідування російським царизмом після зруйнування Запорозької Січі. Це були вихідці з Пряшевщини та Закарпаття - переважно лісоруби та вівчарі, прагнули створити власне господарство, але через брак землі не могли цього зробити на батьківщині. Міграцію українців на території, які складали Російську імперію, а згодом Радянський Союз можна розділити на кілька етапів: 1) до ХІХ ст.; 2) кінець ХІХ - початок ХХ ст.; 3) середина 20 - початок 40-х рр.; 4) 40-і - початок 90-х рр. В місцях їх компактного поселення як і в Радянській Україні у 20-х рр. була запроваджена політика українізації. Чимало із репатрійованих у 1945-1946 рр. з Німеччини й Австрії потрапили на постійне перебування до Сибіру. В результаті тільки за два повоєнні місяці на Львівщину росіян прибуло більше, ніж було тут 1940 р. Однією з важливих ознак міжреспубліканських міграцій радянського періоду поруч з їх значним обсягом був неодмінно позитивний для України міграційний приріст. Окремо треба сказати про заселення Криму після депортації кримських татар, представників інших національностей (караїмів, кінчаків, болгар, вірмен) - всього депортовано понад 200 тисяч чоловік. Всього за 1950-1954 рр. в Криму облаштувалися 13,7 тис. сімей і переселенців. Зазнав змін національний склад міграційних потоків. Нерідко окремі групи українців, які мали намір емігрувати на заробітки до США або Канади, змушені були через брак коштів залишатися тимчасово в Західній Європі. У Франції, Англії, Німеччині, Бельгії, Нідерландах, Швеції, Норвегії, Фінляндії залишилися члени дипломатичних місій УНР. Незначна кількість наддніпрянської та галицької еміграції під впливом курсу “українізації” переїхала до УРСР. Однак за чисельністю ці громадяни поступаються українським громадянам Німеччини, Франції, Великобританії. За межами нашої держави мешкають до 16 млн. українців, переважна більшість - до 11 млн. на терені колишнього Радянського Союзу: Росія (4,3 млн. чол.), Казахстан (896 тис. чол.), Молдова (600 тис. чол.). Це свідчить про те, що наша держава дбає про задоволення національно-культурних і мовних проблем закордонних українців, сприяє консолідації та розвитку української нації, її свідомості, традицій і культури, що визначено Конституцією України.