Історичні передумови і теоретико-методологічні основи сучасної системи фізичного виховання - Автореферат

Сучасне фізичне виховання, яке постійно збагачує арсенал своїх засобів і методів результатами наукових досліджень, різноманітними елементами рухової активності з культур різних народів і спорту, що інтенсивно розвивається, стало невідємним елементом способу життя, що істотно впливає на освіту, виховання та здоровя людини, її місце в суспільстві, життєві позиції, працездатність, комунікабельність, відпочинок, розваги, зняття напруженості й профілактику стресів. У програмі підкреслюється, що фізичне виховання повинне сприяти духовному й фізичному розвитку молоді, вихованню у неї почуття соціальної свідомості й патріотизму, бажання активно сприяти ствердженню державності в Україні; розвитку фізкультурно-спортивного руху в Україні з урахуванням змін у всіх сферах громадського життя й ціннісних орієнтаціях населення України; забезпеченню переорієнтації практичної діяльності галузі на пріоритетну проблему - зміцнення здоровя різних верств населення засобами фізичного виховання та спорту; створенню умов для задоволення потреб кожного громадянина України у підвищенні рівня здоровя, фізичного й духовного розвитку; вихованню у населення України відповідних мотиваційних і поведінкових характеристик, активної соціальної орієнтації на здоровий спосіб життя; забезпеченню передових позицій у міжнародному спортивному русі, спорті вищих досягнень, підвищенню міжнародного авторитету України у світовій співдружності. Не набагато кращим було положення справ і в Радянському Союзі, наприклад, у 70-х - 80-х роках, коли система шкільного фізичного виховання й фізичного виховання у вищих навчальних закладах була забезпечена досить потужною матеріальною базою, кваліфікованими кадрами, активно впроваджувалися різні форми фізичного виховання на виробництві, за місцем проживання тощо. Це дозволяло приховувати несприятливі процеси й тенденції, що свідчать про неефективну систему шкільного фізичного виховання й фізичного виховання у вищих навчальних закладах (Мошков В.Н., 1970; Євтушок Ю.І., 1974), практично повне (90-95%) припинення занять фізичним вихованням і спортом студентів старших курсів, коли такі заняття ставали факультативними (Сопельняк Б., 1969; Шупейко М.Н., 1969), невідповідність фізичної підготовленості молодих людей вимогам служби у збройних силах (Лобанів В., 1974; Арвісто М.А., 1978; Бака М.М., Бойко В.С., Гурвич С.С., Муравов І.В., 1983), украй низьку рухову активність більшої частини населення середнього, старшого й літнього віку (Силла Р.В., 1975; Арвісто М.А., 1978). У 90-х роках, після розпаду СРСР і утворення на його території нових незалежних держав, кропітка робота з аналізу сформованої ситуації й пошуку кардинальних шляхів була замінена скоростиглою розробкою й прийняттям національних програмно-нормативних основ фізичного виховання у вигляді тестів оцінки фізичної підготовленості населення, що базувалися на методології наявного в СРСР комплексу «Готовий до праці й оборони СРСР», невідповідність якого вимогам часу, життєвим інтересам людей була очевидною ще у 70-і - 80-і роки.У першому розділі «Фізичне виховання у найбільш розвинених європейських країнах і в Росії в ХІХ - на початку ХХ століття» на широкому матеріалі показано, що як теорія, так і практика фізичного виховання, як у багатьох європейських країнах, так і в Росії розвивалися під впливом низки суперечливих чинників, що особливо яскраво виявилося у другій половині ХІХ - на початку ХХ століть. По-друге, фізичне виховання значною, а у деяких країнах і вирішальною мірою підпорядковувалося завданням передвоєнної підготовки, що і визначала його спрямованість, зміст і організаційні засади. І, нарешті по-третє, спрямованість і зміст системи фізичного виховання усе більше визначалися бурхливо зростаючою популярністю спорту, що надавало системі фізичного виховання відсутню їй емоційність і змагальність. Однак політична ситуація, що склалася в Європі на початку другого десятиліття ХІХ століття, напруженість у стосунках між країнами, що різко зросла, активізація боротьби багатьох народів за незалежність, стосунки між різними класами, що різко загострилися, й внутрішні та зовнішні конфлікти, що неминуче наближалися, швидко призвели до мілітаризації суспільства багатьох країн і, насамперед тих, у яких була найбільш розвинена система фізичного виховання (Німеччина, Франція, Австрія, Англія). Тверда дисципліна, характерна для тоталітарної держави тих років, забезпечувала зовнішній ентузіазм населення, залученого до масових занять фізичною культурою і спортом, підготовку й складання норм комплексу ГПО, беззаперечне прийняття впровадженої системи фізичного виховання, її ідеологічне й науково-методичне обґрунтування й обслуговування.На початку ХІХ століття в найбільш розвинених країнах розрізнені спроби окремих навчальних закладів і ентузіастів фізичного виховання та спорту поступово формуються в досить широкий рух із поширення гімнастики й масового спорту, створення систем фізичного виховання в навчальних закладах, у першу чергу військових. По-друге, у різних країнах,

1. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ