Дослідження та аналіз міжнародно-історичних причин агресивної поведінки Росії, передусім щодо колишніх радянських республік. Ретроспективний огляд згаданої проблеми в контексті середньовічних міжнародних відносин у регіоні Центрально-Східної Європи.
При низкой оригинальности работы "Історичні підстави агресивної зовнішньополітичної стратегії Росії", Вы можете повысить уникальность этой работы до 80-100%
Історичні підстави агресивної зовнішньополітичної стратегії Росії Постановка проблеми. Але ближчим до з’ясування сутності проблеми російської агресивності був Президент України П. Порошенко, виступаючи на урочистому зібранні, присвяченому Дню вшанування учасників бойових дій на території інших держав та 27-й річниці виведення радянських військ з Афганістану. Він, зокрема, зазначив: «Імперія не змінилася, і доказом того є і анексія Криму, і агресія на Сході нашої держави, і бомбардування російськими винищувачами мирних кварталів в Сирії. Все це обумовлює актуальність з’ясування міжнародно-історичних підстав сучасної агресивної зовнішньополітичної стратегії Росії щодо України, Грузії, Молдови та інших незалежних держав на пострадянських теренах. Таким чином, вони не мають перспектив як повноцінні міжнародні актори й рано чи пізно або розпадуться, або ж будуть змушені відмовитись від самостійної стратегії, піти на повну економічну й військово-політичну реінтеґрацію з Росією. По-суті, згідно цієї концепції діяла у 1992 р. Верховна Рада Росії, коли визнала незаконною передачу Криму до складу України, а в 1993 р. - ухвалила рішення щодо «російського статусу» Севастополя. Неупереджений погляд на вітчизняну історію засвідчує, що, починаючи з часів Русі, протистояння між Києвом і Владимиром-на-Клязьмі (Москвою, Петербургом) ніколи не вщухало з огляду на питомі відмінності між українським світом, як органічною частиною Європи, та «русским миром», побудованим на цілком інших цивілізаційних засадах. Відразу ж після смерті Ярослава Мудрого в 1054 р. на Русі почався об’єктивний державницький процес формування князівств-земель, що стало одним із вирішальних чинників виникнення української, білоруської та російської народностей. Причому претендентів на великокнязівський стіл вабили не стільки багаті володіння великокнязівського домену, скільки перспективи встановлення сюзеренітету над усією територією Русі й визнання «старійшинства» з боку удільних князів Рюриковичів. Зате він і його нащадки - великі князі Владимирські (молодший брат Андрія Боголюбського - Всеволод «Велике Гніздо», син останнього - Ярослав Всеволодович і онук - Олександр Ярославич Невський) протягом століття спромоглися утвердити в Північно-Східній Русі «модель» деспотичної монархії, на яку на диво вдало наклалася система правління в улусах світової Монгольської імперії, передусім у Золотій Орді.
Вы можете ЗАГРУЗИТЬ и ПОВЫСИТЬ уникальность своей работы
