Історія зародження та розвитку систем землеробства в Україні (кінець ХVIII - початок ХХ століття) - Автореферат

Цим, насамперед, і визначається актуальність теми дослідження, яке висвітлює проблеми зародження й розвитку знань про системи землеробства в Україні. Подальший розвиток землеробських галузей, орієнтований на експорт продукції, потребує нарощування і впровадження у сільськогосподарську практику знань про системи землеробства в Україні. Аналіз історичного значення науково-практичних знань про системи землеробства дає змогу розробити практичні рекомендації та використовувати найбільш суттєві елементи минулого в сучасній аграрній справі. Мета і завдання дослідження полягає у вивченні, узагальненні та систематизації знань про становлення і розвиток систем землеробства в Україні (кінець XVIII - початок ХХ ст.). Зазначена мета конкретизується такими завданнями: - висвітлити передумови виникнення та формування науково-практичних знань про системи землеробства в Україні у кінці XVIII - на початку ХХ століть;Вони поділяються на дослідження: 1) 20-х - початку 30-х років ХХ століття; 2) 30-х - першої половини 50-х років; 3) другої половини 50-х - першої половини 80-х років. У публікаціях, що побачили світ у 20-х - на початку 30-х років ХХ століття, тобто в період “коренізації” (“українізації”), історія розвитку систем землеробства викладається з українознавчих позицій. Дослідження другої половини 50-х - першої половини 80-х років відроджували .аграрну історію у часі та якісному плані, зокрема з проблеми формування і зміни систем землеробства. Друга половина 80-х років ХХ ст. стала періодом початкового перегляду методологічних підходів до багатьох історичних проблем, починаючи із загальних питань історії науки та техніки і закінчуючи окремими аспектами суто історії аграрної галузі, включно з виділенням висвітлення розвитку систем землеробства. Таким чином, як свідчить аналіз, в опублікованих працях відсутній суто український елемент: не показано вагомого внеску українських учених, завуальована роль України як теоретичної та практичної бази дослідження передумов виникнення і змін систем землеробства; відсутнє комплексне обєктивно-історичне висвітлення проблеми, що досліджується в дисертаційній роботі.У висновках узагальнено основні результати проведеного дослідження, що винесені на захист : Як свідчить дисертаційне дослідження, землеробство було складовою частиною соціально-економічного життя в Україні. Характерно, що сам Геродот вказує, по-перше, на наявність на теренах майбутньої України орного землеробства; по-друге, засвідчує його розвинений характер, що дає змогу експортувати хлібну продукцію. Аналіз та порівняння результатів дослідження вітчизняних і зарубіжних учених підтверджують, що процес зародження наукових знань про системи землеробства має багатовікову історію і у своїй основі базується як на народній агрономії, так і на природничих, гуманітарних й економічних науках. На цьому етапі сільськогосподарська наука завершує своє виокремлення як самостійна серед природничих наук в Україні і за кордоном. Третій охоплює першу половину XIX ст., коли сільськогосподарська наука, насамперед відповідно до потреб розвитку товарного аграрного сектору економіки, висуває на перший план необхідність переходу в практичній площині до прогресивної плодозмінної системи землеробства.

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У висновках узагальнено основні результати проведеного дослідження, що винесені на захист : Як свідчить дисертаційне дослідження, землеробство було складовою частиною соціально-економічного життя в Україні.

1. Своїми коренями українська агрономічна практика сягає багатовікової давнини. Ще задовго до Геродота, у період Трипільської культури за даними археологічних знахідок простежуються елементи розвиненого землеробства. Характерно, що сам Геродот вказує, по-перше, на наявність на теренах майбутньої України орного землеробства; по-друге, засвідчує його розвинений характер, що дає змогу експортувати хлібну продукцію.

2. Свідчення про наявність землеробства як провідної галузі буття українського народу означені в таких елементах народної агрономії, як казки, прислівя, приказки тощо. Змістовність народної агрономії із власне українськими елементами підкреслює сталий характер і значимість аграрної галузі.

3. Аналіз та порівняння результатів дослідження вітчизняних і зарубіжних учених підтверджують, що процес зародження наукових знань про системи землеробства має багатовікову історію і у своїй основі базується як на народній агрономії, так і на природничих, гуманітарних й економічних науках. Аналіз дозволяє стверджувати, що вперше на науковій основі було узагальнено землеробську практику в античному світі. Але всі наведені висновки ґрунтувалися не тільки і не стільки на власному (грецькому та римському) досвіді, а й на практиці інших народів, зокрема тих, що жили на теренах майбутньої України.

4. Процес зміни систем землеробства зумовлений не тільки природними законами, а й волевиявленням людей, їх економічними інтересами, потребами товарного розвитку сільського господарства. У дисертації з огляду на вище означене, історичний аналіз здійснено з урахуванням розвитку українського суспільства.

5. На відміну від попередників, на основі новітньої методології внесені зміни й обґрунтовані етапи розвитку науково-практичних знань про системи землеробства в Україні.

По-перше, це донауковий період, який сягає своїми коренями у давнину, базується на народній агрономії, первинних наукових уявленнях. Він завершується в останній чверті XVIII ст.

Другий розпочинається наприкінці XVIII ст. і повязаний з епохою Просвітництва. На цьому етапі сільськогосподарська наука завершує своє виокремлення як самостійна серед природничих наук в Україні і за кордоном. Значний внесок у розробку науково-практичних знань з агрономії зробив М. Ліванов.

Третій охоплює першу половину XIX ст., коли сільськогосподарська наука, насамперед відповідно до потреб розвитку товарного аграрного сектору економіки, висуває на перший план необхідність переходу в практичній площині до прогресивної плодозмінної системи землеробства. На цьому етапі виокремлень діяльність хлібовиробників Полтавщини, Херсонщини та Миколаївщини, що стали засновниками експорту сільськогосподарської продукції.

Четвертий датується другою половиною XIX - першими десятиріччями XX ст. Він поділяється у свою чергу на два етапи: а) пореформений, коли імпульс розвитку наукам давала економіка, що знаходилася на етапі становлення;

б) 90-ті роки XIX ст. - початок XX ст., тобто епоха так званої модернізації. Значний вплив на формування землеробської науки мали узагальнення у природничих, філософських та економічних науках, затвердження як методологічного системно-структурного методу.

6. Порівняльний аналіз досягнень провідних вітчизняних учених -землеробів та їх зарубіжних сучасників дозволив оцінити наукову спадщину перших та її значення для розвитку аграрної науки в Україні. Спираючись на вітчизняну практику, вчені розвинули ідеї попередників, пристосували свої здобутки до потреб української економіки.

7. Усвідомлюючи первинний характер землеробської праці, історичні тенденції землеустрою та землекористування для майбутніх поколінь можна стверджувати, що їх роль у діяльності агросфери зростатиме.

Дисертаційне дослідження дає змогу усвідомити реальні тенденції подальшого розвитку українського суспільства, яке потребує: по-перше, визнання його сучасної сутності, як аграрно-промислової держави; по-друге, необхідність визначення типу і рівня культури землеробства, які притаманні цивілізації, в межах якої в історичних формах здійснюється українська державність.

Сучасний розвиток України потребує визначення в аграрній сфері реальної ситуації, усвідомлення природного, науково-технічного потенціалу, створення соціально сприятливих сценаріїв конструктивних зрушень, що потребує впровадження адекватних (адаптованих) агротехнологій.

Комплексний розгляд в історичному аспекті розвитку систем землеробства дає змогу на початку ХХІ ст. українській державі зробити цивілізаційний вибір. Усвідомлюючи важливість інформаційних ресурсів і виробничих комплексів слід визначити, що вагомим у процесі вибору стає аграрний потенціал.

Вихватенко М. Чинники зародження та розвитку вчення про систему землеробства в Україні // Історія української науки на межі тисячоліть.-2002.-Вип.8.-С.48-52.

Вихватенко М. До історії підсічно-вогневої ( вирубної) і лісопильної системи землеробства // Історія освіти, науки і техніки в Україні / Перша конференція молодих вчених та спеціалістів ( 30 травня 2002 р.): Тези доповідей та повідомлень . - К., 2002.-С.30-31.

Вихватенко М. До питання про формування вітчизняної науки про землеробство у XVIII - на початку ХХ століть: Постаті і події // Історія української науки на межі тисячоліть.-2002.- Вип.9.-С.60-64.

Вихватенко М. Розвиток наукових знань про системи землеробства в Південній Росії в першій половині ХІХ століття // Історія української науки на межі тисячоліть.-2001.-Вип.6.-С.200-203.

Вихватенко М.Т. Виникнення наукового землеробства та розвиток його систем до початку ХХ століття //Актуальні проблеми історії аграрної науки Півдня України (матеріали науково-практичного семінару).- К.,2000.- С.7-8.

Вихватенко М.Т. Передумови формування агрономічної науки // Перший регіональний науково-практичний семінар молодих вчених :Матеріали, Ч.2.-24-25 серпня 2002 року.-Луганськ, 2002.-С.5-8.

Вихватенко М.Т. Початок формування знань про землеробство та їх науковий розвиток в Україні (найдавніші часи - початок ХХ століття) // Вісник СНУ ім. В. Даля. Історичні науки.-2002.-№9.-С.62-65.

Вихватенко М.Т. Виникнення та розвиток науково-практичних знань про системи землеробства в Україні: Історіографічний аспект // Вісник СНУ ім. В.Даля.-2003.-№5.-С.27-31.

Размещено на .ru